головуючого Червинської М.Є., суддів: Завгородньої І.М., Мазур Л.М., Коротуна В.М., Писаної Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_6, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз", про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", яке діє через представника Гамана Олександра Миколайовича, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року,

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача як поручителя заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2010 року № 126-СВ у розмірі 78 985 831,59 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 35 728 900,00 грн; заборгованість за процентами - 4 108 823,50 грн; неустойка за несвоєчасне повернення кредиту - 22 112 649,68 грн; неустойка за несвоєчасне повернення процентів - 997 083,98 грн; інфляційні втрати за кредитом - 15 399 155,90 грн; інфляційні втрати за процентами - 639 218,53 грн, та 1 570 766,01 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 1 480 622,13 дол. США; заборгованість за процентами - 90 143,88 дол. США.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2010 року № 126-СВ (з урахуванням усіх додаткових договорів, змін, доповнень та додатків до нього) у розмірі 78 985 831,59 грн та 1 570 766,01 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

На виконання ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено додаткове рішення від 30 грудня 2015 року, у якому зазначено, з чого складається загальна сума боргу.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Укрсоцбанк",посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказане рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 03 вересня 2010 між відкритим акціонерним товариством "УніКредит Банк" (далі - ВАТ "УніКредит Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (далі - ТОВ "ВП "Агро-Союз") було укладено кредитний договір № 126-СВ, за умовами якого банк на термін дії цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію без зобов'язання надання із загальною сумою кредиту 4 400 000 дол. США, з можливістю отримання у доларах США, євро та гривні та з терміном кредиту до 03 вересня 2011 року з урахуванням обмежень, визначених у договорі.

У подальшому сторонами до кредитного договору були укладені додаткові угоди, якими були внесені зміни та доповнення до кредитного договору.

Додатковою угодою від 09 грудня 2013 року № 11 сторонами було погоджено, що банк надає позичальнику фінансування із загальною сумою кредиту 8 625 397,50 дол. США, з можливістю отримання в доларах США, євро, гривні та з терміном фінансування до 31 липня 2014 року.

Додатковою угодою від 30 січня 2015 року № 14 було продовжено термін фінансування за кредитним договором до 28 лютого 2015 року.

Відповідно до умов кредитного договору, термін фінансування (кредиту) - це максимальний термін, протягом якого загальна сума кредиту повинна бути повернута позичальником.

На виконання умов договору банк надав ТОВ "ВП "Агро-Союз" кредит на загальну суму 2 247 442,13 дол. США та 54 884 900 грн, що підтверджується меморіальними ордерами. Підставою на перерахування грошових коштів були заявки позичальника на отримання частки кредиту.

ТОВ "ВП "Агро Союз" частково повернуло кредит на суму 766 820 дол. США та 19 156 000,00 грн.

Надання кредиту та його погашення підтверджуються банківськими виписками, які знаходяться в матеріалах справи.

Таким чином, заборгованість позичальника перед банком за кредитом становить 1 480 622,13 дол. США та 35 728 900 грн.

Сторонами погоджено, що термін сплати процентів означає календарну дату, в яку позичальник зобов'язаний сплатити проценти і застосовується при строкову остаточному погашенні останньої частки, де така календарна дата збігається з датою повернення частки та у будь-якому випадку з останнім днем терміну фінансування.

ПАТ "Укрсоцбанк" було нараховано ТОВ "ВП "Агро-Союз" відсотки у розмірі 1 085 812,46 дол. США та 23 065 956,66 грн, які ТОВ "ВП "Агро-Союз" частково оплатило на загальну суму 995 668,58 дол. США та 18 957 133,16 грн.

Таким чином, заборгованість позичальника перед банком за відсотками становить 90 143,88 дол. США та 4 108 823,50 грн.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором 06 вересня 2010 року між банком та ОСОБА_6 був укладений договір поруки № 126-СВ/SUR-4.

Також між банком та товариством з обмеженою відповідальністю "Копрорація "Агро-Союз" (далі - ТОВ "Копрорація "Агро-Союз") було укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку було передано дев'ять об'єктів нерухомого майна.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором 11 червня 2015 року позивачем на адресу позичальника та поручителя (відповідача) була направлена вимога про виконання порушеного зобов'язання, в якій банк пропонував протягом 2 робочих днів виконати порушене зобов'язання, сплативши заборгованість за кредитним договором.

Цінний лист, яким відправлено вимогу відповідачу, повернувся до банку 15 липня 2015 року у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2010 року № 126-СВ у загальному розмірі 78 985 831,59 грн та 1 570 766,01 дол. США. не погашена ні позичальником, ні поручителем.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, керуючись положеннями статей 509, 525, 526, 530, 612, 1055, 1056 ЦК України, виходив із того, що наявна заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню з відповідача як поручителя, підстав для відмови у задоволенні цих вимог немає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом при ухваленні рішення не було враховано, що на момент звернення ПАТ "Укрсоцбанк" до суду з позовом про стягнення заборгованості у ОСОБА_6 були відсутні зобов'язання за кредитним договором, оскільки позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" були задоволені в позасудовому порядку на підставі договору іпотеки.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.

У частинах 1, 2 ст. 303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) роз'яснено, що за змістом п. 6 ч. 3 ст. 295, ч. 2 ст. 303 та п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд виходив із того, що на момент подання банком позову до поручителя ОСОБА_6 вимоги кредитора вже були задоволені, оскільки майновим поручителем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором було передано предмети іпотеки, на які банк 18 вересня 2015 року набув права власності.

З указаним висновком апеляційного суду погодитись неможливо, оскільки вбачається, що ні на час звернення банку до суду з позовом - серпень 2015 року, ні на час вирішення справи в суді першої інстанції - 15 вересня 2015 року, не було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а тому у суду не було підстав для висновку про те, що кредитні правовідносини сторін припинені повним погашенням боргу.

Таким чином, апеляційним судом у порушення вимог статті 303 ЦПК України при перегляді справи в апеляційному порядку були взяті до уваги обставини, які взагалі не існували на момент ухвалення місцевим судом рішення, а отже, не були предметом доказування та заперечень сторін, як це передбачено статтями 10, 60 ЦПК України.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що звернення стягнення на заставне майно не припиняє кредитні правовідносини за основним зобов'язанням.

За частиною 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, уст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч. 1 ст. 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд не встановив, чи покриває вартість іпотечного майна борг перед кредитором у повному розмірі, а відтак, чи є підстави для висновку про відсутність обов'язків поручителя перед банком.

Не можна погодитись також із висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 20 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2012 № 10 "Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку" (v0010740-12) при розгляді справи суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та додержання норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій в конкретній справі стосовно її фактичних обставин, встановлених судами при розгляді справи в першій та апеляційній інстанціях.

При цьому, перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення, суд касаційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховано судом першої або апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення всі факти, що є предметом доказування (стаття 179 ЦПК ); чи підтверджено обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами (статті 58 і 59 ЦПК); чи правильно застосовано норми матеріального права та чи дотримано норми процесуального права.

Також в абзаці 3 п. 22 вказаної постанови передбачено, що судове рішення ухвалюється за результатами обговорення всіх обставин справи, які мають бути в ньому зазначені; на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів; на підставі правильного визначення предмета доказування (статті 10, 179, 212, 214 ЦПК України). Недотримання цих норм процесуального права є підставою для скасування судових рішень із направленням справи на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати або/та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ч. 1 ст. 335 ЦПК України).

Таким чином, перевіривши законність оскаржуваного рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції, яке позивач просить залишити в силі, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень обох інстанцій, оскільки всі факти, що є предметом доказування у цій справі, судами не встановлені, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або/та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У зв'язку з наведеним рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, ухвалене у справі додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року втрачає силу.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.