Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є., суддів: Карпенко С.О., Мазур Л.М., Коротуна В.М., Писаної Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області, третя особа - орган опіки і піклування м. Івано-Франківська, про звернення стягнення на предмет іпотеки, примусове виселення мешканців із житлового будинку та скасування їх державної реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_7, який діє через представника ОСОБА_10, на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2015 року,

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року № 1695pv-06 звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів; примусово виселити зі скасуванням реєстрації місця проживання ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 і зобов'язати ОСОБА_12 зняти всіх відповідачів з реєстрації.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 грудня 2014 року позов задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року № 1695pv-06 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у розмірі 516 492,70 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_9, ОСОБА_11, шляхом проведення прилюдних торгів із початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відстрочено виконання рішення суду на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про примусове виселення мешканців із житлового будинку, скасування їх реєстрації та розподілу судових витрат скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення.

Скасовано реєстрацію місця проживання та примусово виселено ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 із квартири АДРЕСА_1.

Зобов'язано Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області зняти з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11

У решті рішення залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_7,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду в частині виселення, скасування реєстрації місця проживання, зняття з реєстрації скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У решті рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому відповідно до ст. 335 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 27 жовтня 2006 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 1695pv-06, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 38 тис. дол. США, який зобов'язалася повертати разом з відсотками, комісією згідно з погодженим сторонами графіком.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором 27 жовтня 2006 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ОСОБА_9,ОСОБА_11, законними представниками яких є ОСОБА_6, ОСОБА_7, було укладено договір іпотеки, на підставі якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,5 кв. м, яка належить ОСОБА_9 та ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право власності на житло та була придбана не за рахунок кредитних коштів.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2011 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором у розмірі 516 429,70 грн.

Вказане рішення суду виконано не було, а тому ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулось до суду з цим позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, примусове виселення мешканців із житлового будинку та скасування їх державної реєстрації.

У спірній квартирі зареєстровані та проживають такі особи: ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11

Позивач направляв на адресу відповідачів листа з вимогою добровільно звільнити нерухоме майно, що є предметом іпотеки, про що наявні повідомлення про вручення. Вказані обставини відповідачами не заперечуються.

Задовольняючи позовні вимоги про виселення та скасування реєстрації місця проживання, апеляційний суд виходив із того, що оскільки відповідачі добровільно не звільнили житлове приміщення, то відповідно до ст. 40 Закону України "Про іпотеку" є всі підстави для їх примусового виселення.

З таким висновком судів погодитися не можна з огляду на наступне.

Так, за змістом ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР у редакції після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Результат аналізу зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців у разі звернення стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 06 липня 2016 року у справі № 6-3173цс15.

Апеляційний суд при ухваленні оскаржуваного рішення вказаного не врахував, а тому це рішення в частині вирішення позовних вимог про примусове виселення мешканців із житлового будинку не може бути визнано законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий апеляційний розгляд з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7, який діє через представника ОСОБА_10, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2015 року в частині вирішення позовних вимог про примусове виселення мешканців із житлового будинку скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до апеляційного суду.