розглянувши у судовому засіданні справу за позовом прокурора Рівненського району в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 15 січня 2016 року,

У січні 2014 року прокурор Рівненського району в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_3 самовільно зайняла та використовує шляхом обслуговування, утримання та будівництва об'єкта нерухомості земельну ділянку площею 0,0586 га із земель запасу оздоровчого призначення Жобринської сільської ради. На неодноразові приписи не реагує.

Враховуючи викладене, прокурор просив суд зобов'язати ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0586 га із земель запасу оздоровчого призначення Жобринської сільської ради Рівненського району Рівненської області шляхом знесення за власний рахунок об'єкта самочинного будівництва та привести земельну ділянку площею 0,0586 га із земель запасу оздоровчого призначення у попередній стан.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 16 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 15 січня 2016 року, позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0586 га із земель запасу оздоровчого призначення Жобринської сільської ради Рівненського району Рівненської області шляхом знесення за власний рахунок об'єкта самочинного будівництва та привести вказану земельну ділянку площею 0,0586 га у попередній стан.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої таапеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди під час розгляду справи встановили, що 08 лютого 2004 року між ОСОБА_3 та орендним підприємством санаторієм "Червона калина" було укладено договір про інвестування коштів у будівництво будинку для лікування та відпочинку на території санаторію "Червона калина" Жобринської сільської ради Рівненського району Рівненської області, за яким ОСОБА_3 як інвестор-забудовник зобов'язалася проводити фінансування у будівництво будинку (дачного типу) на території санаторію на земельній ділянці площею 0,0586 га з метою організації відпочинку та лікування. Умовами цього правочину було визначено, що власником проекту, матеріалів, робіт, послуг, включаючи благоустрій території, а після будівництва об'єкта - і всього будинку є інвестор-забудовник ОСОБА_3

З актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства, відповідних приписів та постанов про накладення адміністративних стягнень, складених працівниками Управління Держкомзему у Рівненській області та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області у 2010-2011 роках, вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0586 га зайняла самовільно та самочинно збудувала на ній об'єкт нерухомості у вигляді дачного будинку без належних на те дозволу та затвердженого проекту.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Водночас згідно з ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Зазначена норма поширюється на випадки, коли самочинне будівництво здійснено на ділянці, що не була відведена для цієї мети (для будівництва відповідного об'єкта) незалежно від того, хто є власником цієї земельної ділянки (особа, яка здійснила самочинне будівництво, чи інша особа).

Суд може визнати право власності на самочинне будівництво тільки за умови надання земельної ділянки особі, що здійснила самочинне будівництво, у встановленому порядку, зокрема, у випадках: безоплатної передачі земельної ділянки громадянину із земель державної або комунальної власності (ст. 121 ЗК України); набуття особою, що здійснила самочинне будівництво, земельної ділянки, що надана для даної цілі іншій особі, у власність; укладення договору оренди, іншого цивільно-правового договору, що дає право забудови земельної ділянки; прийняття відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки тощо.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України).

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, встановивши, що ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0586 га зайняла самовільно та самочинно збудувала на ній дачний будинок без належного на те дозволу і належно затвердженого проекту, дійшов обґрунтованого висновку про те, що пред'явлений до неї прокурором в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації позов про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва підлягає задоволенню.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що судами було порушено норми процесуального права у зв'язку з незалученням її до участі у справі як відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_4 не було надано доказів щодо її прав на об'єкт самочинного будівництва.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, а фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів з їх оцінки, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 15 січня 2016 року залишити без змін.