розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного сільськогосподарського підприємства "Еліта" про визнання договору оренди землі недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 14 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства "Еліта" про визнання договору оренди землі недійсним.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що у неї на праві приватної власності перебуває земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 4,0850 га, що розташована на території Війтівської сільської ради Бершадського району. Зазначала, що дізналась про наявність договору оренди землі вказаної земельної ділянки від 29 травня 2008 року, який вона особисто не підписувала та нікого не уповноважувала на такі дії. Стверджувала, що зазначене підтверджується висновком експерта від 28 вересня 2015 року № 237, відповідно до якого підпис, який міститься у договорі від 29 травня 2008 року на ім'я ОСОБА_3 на останньому аркуші, у стовпчику "Орендодавець", у графі "Підписи сторін" виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою.

Враховуючи викладене, на підставі ст. 215 ЦК України просила визнати договір оренди земельної ділянки недійсним та повернути належну їй земельну ділянку.

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 14 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди під час розгляду справи встановили, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,0850 га, яка розташована на території Війтівської сільської ради Бершадського району, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку від 20 травня 2008 року № НОМЕР_1.

Як доказ до суду першої інстанції було надано договір від 29 травня 2008 року, укладений між ПСП "Еліта" та ОСОБА_3, на оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,0850 га, яка розташована на території Війтівської сільської ради Бершадського району та належить ОСОБА_3 Зі змісту договору встановлено, що договір укладено сторонами строком на 10 років. В розділі "реквізити сторін" стоять підписи від імені орендодавця та орендаря.

Відповідно до висновку експерта від 28 вересня 2015 року № 237 підпис, який міститься у договорі оренди від 29 травня 2008 року на ім'я ОСОБА_3, на останньому аркуші, в стовпчику "Орендодавець", у графі "Підписи сторін" виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон) визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Положеннями ст. 13 цього Закону визначено, що договір оренди землі -це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 14 Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Таким чином, з аналізу чинного законодавства, яке регулює питання оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, встановлено, що оренда земельної ділянки здійснюється на підставі письмового договору, укладеного між сторонами.

Відповідно до ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Положеннями ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що правочини між фізичною та юридичною особами належить вчиняти в письмовій формі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судами встановлено та не оспорюється самими сторонами, що відповідачем у 2008 році на загальних зборах потенційних орендодавців було оголошено про намір укласти договори оренди землі та орендувати земельні ділянки, які належні орендодавцям. Бажаючі укласти такі договори передавали державні акти на право власності на землю відповідачеві та підписували договори оренди.

Позивачем підтверджено факт перебування на таких зборах. Також позивачем підтверджено факт добровільної передачі документів на право власності на земельну ділянку відповідачеві, що свідчить про наміри укласти договір оренди та передати земельну ділянку відповідачеві. Однак позивач стверджувала, що підпис на договорі вона не ставила, тобто не надавала згоди на оренду землі.

Те, що позивач не підписувала договір оренди землі від 29 травня 2008 року, підтверджується висновком почеркознавчої експертизи від 28 вересня 2015 року № 237.

Разом з тим судами встановлено та не оспорюється самими сторонами, що упродовж 2008-2015 років орендар (відповідач) вчасно сплачував орендодавцю (позивачу) орендну плату, а та в свою чергу отримувала орендну плату від орендаря та не мала будь-яких заперечень.

Також встановлено, що позивач достовірно знала, хто використовує її земельну ділянку, вчасно отримувала орендну плату, однак має претензії щодо якості продукції, яка видавалась в якості орендної плати, та її кількості.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивач не підписувала договір оренди землі, проте достовірно знала, хто використовує її земельну ділянку, вчасно отримувала орендну плату упродовж 2008-2015 років, з'ясувавши питання щодо спливу строку позовної давності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що такий строк на звернення до суду із зазначеним позовом ОСОБА_3 пропущено.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, а фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів з їх оцінки, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 14 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2016 року залишити без змін.