Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні частиною домоволодіння та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського нотаріального округу Фрич Р.І., про визнання недійсним пункту договору дарування та реальний розподіл домоволодіння, за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_8, на рішення апеляційного суд Івано-Франківської області від 12 травня 2016 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із указаним позовом на обґрунтування вимоги зазначила, що 09 липня 2008 року між нею та ОСОБА_5 було укладено договір дарування частки домоволодіння, за умовами якого ОСОБА_5 (дарувальник) передав у власність ОСОБА_4 (обдаровуваній) безоплатно належну йому 51/100 ідеальну частку домоволодіння АДРЕСА_1.

У порушення умов договору відповідач, його дружина та неповнолітні діти продовжують користуватись належними позивачеві приміщеннями, зокрема приміщенням літера А 1-7 коридор (13,7 м. кв) та приміщенням літера А 1-8 житлова (11,5 м. кв) даного домоволодіння, чим порушують право власності позивача.

Крім того, відповідачі оспорюють право власності позивача на частину домоволодіння, яку остання отримала згідно договору дарування від 09 липня 2008 року.

Просила визнати за нею право власності на 51/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, а саме: літ. А 1-4 житлова; 1-5 житлова; 1-6 веранда; 1-7 коридор; 1-8 житлова. Виселити ОСОБА_5, ОСОБА_9 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_10 ОСОБА_11, ОСОБА_12 з належних ОСОБА_4 приміщень домоволодіння. Зобов'язати ОСОБА_5, ОСОБА_9 не чинити перешкод ОСОБА_4 у користуванні належними їй вищевказаними приміщеннями.

У листопаді 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому зазначив, що спірне домоволодіння по АДРЕСА_1 він отримав у спадок за законом, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 18 листопада 2005 року.

ОСОБА_4 є його сестрою по лінії матері. Після отримання спадщини між ним, сестрою та матір'ю склались неприязні стосунки. Відтак сестра та матір почали вимагати у нього шляхом погроз відчужити частину спірного домоволодіння сестрі ОСОБА_4 Тому позивач за зустрічним позовом змушений був дати згоду на укладення договору дарування частини домоволодіння. Так, 09 липня 2008 року був укладений спірний договір дарування, за умовами якого ОСОБА_5 мало б належати 49/100 частини, а ОСОБА_4 51/100 частини будинку.

Згідно п. 1 договору дарування ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_4 належну йому 51/100 ідеальну частку домоволодіння по АДРЕСА_1, загальною площею 71,70 кв. м.

Проте фактично у користуванні ОСОБА_5 залишилася частина будинку загальною площею 44,5 м. кв, що не відповідає 49/100 ідеальної частки. Тобто під час дарування площа приміщень які дарувалися, була визначена неправильно внаслідок чого йому дісталася площа менша 49/100. Ця обставина підтверджена висновком експертизи призначеної судом за його клопотанням.

Посилаючись на наведене просив суд постановити рішення, яким визнати недійсним п. 1 договору дарування частини домоволодіння від 09 липня 2008 року № 4018, в частині передачі ОСОБА_5 у власність обдарованій ОСОБА_4 житлових кімнат та підсобних приміщень, які перелічені в договорі дарування як таких, що не відповідають 51/100 частини домоволодіння та поділити реально спірне домоволодіння у співвідношенні 49/100 до 51/100, виділивши ОСОБА_4 житлову кімнату площею 14,7 кв. м (літ. 1); житлову кімнату площею 13,5 кв. м (літ. 1-3); житлову кімнату площею 11,3 кв. м (літ.1-8), кухню площею 10,1 кв. м (літ. 1-2), веранду площею 6,2 кв. м (літ. 1.1) відповідно до технічного плану з таким розташуванням кімнат, яке б відповідало фактичному користуванню.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2016 року первісний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на спірні приміщення у домоволодінні за адресо: АДРЕСА_1, а саме: № 1-7 коридор, № 1-8 житлова кімната.

Вирішено виселити ОСОБА_5, ОСОБА_9 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_10 (2006 р.н.), ОСОБА_11 (2010 р.н.), ОСОБА_12 (2013 р.н.) з належних ОСОБА_4 приміщень домоволодіння, зазначених в плані літерою А, за адресою: АДРЕСА_1, а саме: приміщень № 1-7 коридор, № 1-8 житлова кімната.

У задоволенні решти позовних вимог первісного позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду апеляційного суд Івано-Франківської області від 12 травня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року у частині вирішення позову ОСОБА_4 скасовано, у задоволенні позову у цій частині відмовлено.

У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_8, просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи № 5/12/14 від 25 квітня 2015 року приміщення з яких ОСОБА_4 просить виселити відповідачів та усунути перешкоди в користуванні ними, переобладнано відповідачем та площі зазначеної в договорі дарування на час подання позову не існує, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач згідно зі ст. 16 ЦК України обрала неналежний спосіб захисту порушеного права.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ