розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про стягнення заборгованості по заробітній платі, премії, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 1 квітня 2014 року він працював на посаді директора Кримської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - ПАТ "Укртелеком"). 9 лютого 2015 року між ним та ПАТ "Укртелеком" укладено угоду про припинення контракту, за умовами якої відповідач зобов'язався виплатити йому заробітну плату за січень 2015 року, за лютий 2015 року, премію за результатами роботи за 2014 рік, компенсацію за невикористану відпустку та одноразову вихідну допомогу.

Вказував про те, що у порушення умов вищевказаної угоди відповідач у день припинення контракту не виплатив йому зазначених вище сум.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3. просив суд стягнути з ПАТ "Укртелеком" на його користь: заборгованість з виплати заробітної плати за січень 2015 року у розмірі 42 111 грн 76 коп., за лютий 2015 року у розмірі 20 358 грн 67 коп.; премію за результатами роботи за 2014 рік у розмірі 249 317 грн 05 коп.; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 46 252 грн 04 коп.; одноразову вихідну допомогу у розмірі 126 335 грн 29 коп.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 377 526 грн 60 коп.; моральну шкоду у розмірі 3 тис. грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 9 грудня 2015 року про виправлення описки позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Укртелеком" на користь ОСОБА_3 заборгованість зі сплати заробітної плати: за січень 2015 року у розмірі 42 111 грн 76 коп., за лютий 2015 року у розмірі 20 358 грн 67 коп., премію за результатами роботи за 2014 рік у розмірі 249 317 грн 05 коп., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 46 252 грн 04 коп., одноразову вихідну допомогу у розмірі 126 335 грн 29 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 377 526 грн 60 коп., на відшкодування моральної шкоди - 3 тис. грн, а всього 864 901 грн 41 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Стягнуто з ПАТ "Укртелеком" на користь ОСОБА_3 заборгованість зі сплати заробітної плати за січень 2015 року у розмірі 37 680 грн, за лютий 2015 року 15 072 грн, а всього 52 752 грн, що є сумою без відрахування податків та обов'язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзіпредставник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами укладено угоду про припинення контракту, в якій визначено умови та порядок виплати позивачеві сум, що відповідачем порушено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов ОСОБА_3, виходив із того, що відповідачем не доведено факт виплати заробітної плати за січень 2015 року та лютий 2015 року. Вимоги щодо стягнення премії за результатами роботи за 2014 рік безпідставні, оскільки відповідачем рішення про нарахування такої премії не приймалось. Вимоги щодо виплати компенсації за невикористану відпустку задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не було надано доказів про невикористання такої компенсації. Крім того, умови контракту не містили обов'язку відповідача здійснювати виплату одноразової вихідної допомоги, а підстави для відшкодування моральної шкоди були відсутні, оскільки невиплата заробітної плати відповідачем мала місце за відсутністю його винних дій та внаслідок обставин непереборної сили через тимчасову окупацію території України в Криму, де позивач був директором Кримської філії.

Проте повністюпогодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що наказом ПАТ "Укртелеком" від 26 березня2014 року ОСОБА_3 призначено на посаду директора Кримської філії ПАТ "Укртелеком" з 1 квітня 2014 року по 30 вересня 2014 року включно на умовах контракту.

22 вересня 2014 року між ПАТ "Укртелеком" та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду № 2 до контракту від 26 березня 2014 року, відповідно до якої дію контракту було продовжено до 30 вересня 2015 року.

9 лютого 2015 року наказом ПАТ "Укртелеком" про зміну у керуючому складі ОСОБА_3 було звільнено з посади директора Кримської філії ПАТ "Укртелеком" 12 лютого 2015 року за згодою сторін з виплатою всіх належних сум відповідно до угоди про припинення контракту, тобто за ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

9 лютого 2015 року між ПАТ "Укртелеком" та ОСОБА_3 укладеноугоду про припинення контракту, за умовами якої передбачено припинення трудових відносин між вищевказаними сторонами, припинення дії контракту від 26 березня 2014 року за згодою сторін з 12 лютого 2015 року. Крім того, ПАТ "Укртелеком" зобов'язалося не пізніше дати припинення контракту здійснити повний розрахунок з ОСОБА_3, а саме виплатити: заробітну плату за січень у розмірі 143 180 рублів, що еквівалентно 42 111 грн 76 коп.; заробітну плату за лютий у розмірі 69 219 рублів 47 коп., що еквівалентно 20 358 грн 67 коп.; премію за результатами роботи за 2014 рік у розмірі 847 678 рублів, що еквівалентно 249 317 грн 05 коп.; компенсацію за невикористану відпустку (32 календарних дня) у розмірі 157 256 грн 96 коп., що складає 46 252 грн 04 коп.; одноразову вихідну допомогу у розмірі 429 540 рублів, що еквівалентно 126 335 грн 29 коп. згідно розрахункового курсу ПАТ "Укртелеком" по виплаті коштів працівникам, а всього заборгованість у розмірі 1 646 874 рублів 66 коп., що еквівалентно 484 374 грн 90 коп.

Відповідно до довідки від 2 листопада 2015 року, виданої Кримською філією ПАТ "Укртелеком", ОСОБА_3 був звільнений 12 лютого 2015 року відповідно до наказу ПАТ "Укртелеком" від 9 лютого 2015 року, розрахунок при звільненні з ним не проведено.

2 грудня 2015 року, тобто вже після ухвалення районним судом рішення у цій справі, наказом ПАТ "Укртелеком" внесено зміни у наказ від 9 лютого 2015 року, а саме звільнено ОСОБА_3 12 лютого 2015 року за п. 1 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку зі звільненням за власним бажанням, на підставі заяви ОСОБА_3

Судом установлено, що згідно з п. 3 угоди про припинення контракту від 9 лютого 2015 року за згодою сторін, відповідач зобов'язався здійснити повний розрахунок з позивачем не пізніше дати припинення дії контракту, тобто 12 лютого 2015 року, а саме виплатити заробітну плату за січень, лютий 2015 року за фактично відпрацьований час, премію за результатами роботи за 2014 рік за фактично відпрацьований час, компенсацію за невикористану відпустку, одноразову вихідну допомогу. Спору щодо розміру сум відшкодування між сторонами не було. Звільнення позивача відбулось 12 лютого 2015 року, а вимогу про розрахунок ним пред'явлено відповідачу 24 лютого 2015 року. Проте у порушення вищевказаних вимог закону товариством розрахунок з відповідачем проведено не було, що підтверджується матеріалами справи.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не надав правового висновку про те, що виданим відповідачем наказом від 2 грудня 2015 року, після рішення суду, внесено зміни у наказ від 9 лютого 2015 року, а саме звільнено позивача за п. 1 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку зі звільненням за власним бажанням, таким чином, вказаними змінами відповідачем анульовано без згоди позивача зазначені вище домовленості, що є порушенням трудового законодавства.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суду слід звернути увагу на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положенням ст. 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладання на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Саме з урахуванням наведеного та положень Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" (1636-18) та Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) суду слід визначитись із наявністю вини відповідача згідно зі ст. 117 КЗпП України.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.