Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Кафідової О.В.,

Колодійчука В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 08 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 09 грудня 2015 року,

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 17 лютого 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту, що відповідає строку дії картки. У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку він, незважаючи на вимоги, не погасив.

Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 750 грн. 12 коп.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 08 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 09 грудня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що строк дії картки, виданої 17 лютого 2006 року на 1 рік сплив. Рішенням суду від 21 квітня 2008 року вже було стягнуто кредитну заборгованість перед банком і це рішення виконано 18 травня 2011 року. Проте банк у вересні 2014 року, тобто зі спливом трирічного строку позовної давності, знову звернувся до суду. У свою чергу відповідач просив суд застосувати ч. 4 ст. 267 ЦК України і відмовити у позові.

Доводи касаційної скарги про переривання позовної давності сплатою 03 серпня 2012 року відповідачем 151 грн. перевірялись судом, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки доказів сплати цієї суми ОСОБА_2 банк не надав.

Крім того, рішення про стягнення кредитної заборгованості було виконано у 2011 році.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 08 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 09 грудня 2015 року залишити без змін.