розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Володимирецького районного управління юстиції Рівненської області, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" на ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2016 року,

Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - РОУ АТ "Ощадбанк") звернулося до суду з указаною скаргою, в якій просило визнати незаконною та скасувати постанову відділу Державної виконавчої служби Володимирецького районного управління юстиції (далі - ВДВС Володимирецького РУЮ Рівненської області) від 07 травня 2015 року про закінчення виконавчого провадження, оскільки боржник ОСОБА_4 недоплатив банку 9 664,33 дол. США. Станом на 11 листопада 2015 року відповідно до довідки АТ "Ощадбанк" про стан заборгованості ОСОБА_4 від 11 листопада 2015 року залишок простроченої позики за виконавчим листом від 30 травня 2011 року № 2-35/11 становить 8 865,82 дол. США та пеня в сумі 798,51 дол. США, а тому державним виконавцем не в повному обсязі стягнуто заборгованість і 07 травня 2015 року закінчено виконавче провадження.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 січня 2016 року визнано правомірною постанову державного виконавця Володимирецького РУЮ від 07 травня 2015 року.

Відмовлено за безпідставністю у скасуванні постанови державного виконавця Тижука С.В. ВДВС Володимирецького РУЮ про закінчення виконавчого провадження від 07 травня 2015 року.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - РОУ АТ "Ощадбанк" відхилено, ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 січня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - РОУ АТ "Ощадбанк" просить скасувати ухвалу апеляційного суду та постановити нову ухвалу, якою скаргу задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає наведеним нормам процесуального права.

Судом установлено, що 30 травня 2015 року Володимирецьким районним судом Рівненської області видано виконавчий лист № 2-35/11 про стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_5 солідарно на користь ВАТ "Державний Ощадний банк України" заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2007 року № 50/07 у сумі 27 705,67 доларів США, що еквівалентно 219 834 грн 67 коп.

По примусовому виконанню рішення суду державним виконавцем ВДВС Володимирецького РУЮ Рівненської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 10 червня 2011 року № 26921758.

Постановою ВДВС Володимирецького РУЮ Рівненської області від 04 листопада 2015 року виконавче провадження закінчено на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, згідно з квитанцією ПАТ КБ "ПриватБанк" від 29 квітня 2015 року № 0.0.379827288.1 ОСОБА_4 сплатив суму заборгованості у розмірі, визначеному рішенням суду, а саме у національній валюті України - гривні, у розмірі 219 834 грн 67 коп.

Відмовляючи у задоволенні указаної скарги ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - РОУ АТ "Ощадбанк" про скасування постанови державного виконавця ВДВС Володимирецького РУЮ Рівненської області Тижука С.В. про закінчення виконавчого провадження від 07 травня 2015 року, суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець стягнув на користь скаржника з ОСОБА_4 заборговану суму доларів США в еквіваленті до гривні, що станом на день ухвалення рішення складало 219 834 грн 67 коп., оскільки згідно з ч. 1 ст. 192 ЦК Українизаконним платіжним засобом на Україні є гривня. При цьому суд дійшов висновку, що державний виконавець не уповноважений самовільно збільшувати суму, вказану в гривнях до долара США під час здійснення виконавчого провадження, тому, виконавши рішення Володимирецького районного суду від 01 березня 2011 року, він закінчив виконавче провадження постановою від 07 травня 2015 року.

Разом із тим суд дійшов висновку про визнання правомірною постанови державного виконавця ВДВС Володимирецького РУЮ Рівненської області Тижука С.В. від 07 травня 2015 року.

Із вказаними висновками погодився й апеляційний суд та, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, виходив із того, що державним виконавцем не порушено вимоги ч. ч. 1, 2 ст. 53 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки рішенням суду борг стягнуто в доларах США із зазначенням гривневого еквіваленту за курсом Національного банку України на час вирішення спору.

Проте з такими висновками неможливо погодитися виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до положень ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено обов'язок позичальника повернути позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі ст. 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Крім того, Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення.

Згідно з п. 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрет).

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (ст. 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов'язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (ст. 5 Декрету), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Статтею 10 ЦПК України установлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України установлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак на порушення вимог ст. ст. 61, 212, 213, 214, 303, 304 ЦПК України суд не звернув достатньої уваги на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 01 березня 2011 року, ухвалене у справі № 2-35/11 за позовом ВАТ "Державний Ощадний банк України" в особі Кузнецовського територіально-відокремленого безбалансового відділення № 10017/080 філії РОУ до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ВАТ "Державний Ощадний банк України" в особі Кузнецовського територіально-відокремленого безбалансового відділення № 10017/080 філії РОУ про визнання кредитного договору недійсним (а. с. 37-39), та не надав йому належної оцінки як доказу у справі, не з'ясував які обставини встановлено цим рішенням та чи підлягають вони доказуванню у цій справі із врахуванням вищевказаних норм матеріального та процесуального права.

Так, вказаним рішенням стягнуто солідарно із ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі саме 27 705,67 доларів США, що еквівалентно на час ухвалення рішення 219 834 грн 67 коп.

При цьому під час розгляду зазначеної справи судом установлено, що за кредитним договором від 11 квітня 2007 року № 52/07 ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 31 500 доларів США, тобто валютний кредит; ВАТ "Державний Ощадний банк України" у сфері валютних відносин діє на підставі ліцензії Національного банку України від 16 січня 2002 року № 148, дозволу Національного банку України від 16 січня 2002 року № 148-4 та додатку до нього від 21 вересня 2009 року; керуюча Кузнецовським територіально-відокремленим безбалансовим відділенням № 10017/080 філії РОУ діяла від імені ВАТ "Державний Ощадний банк України" на підставі виданого доручення, яке включає в себе право на здійснення операцій із розміщення валютних коштів.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що внаслідок сплати 29 квітня 2015 року боржником ОСОБА_4 219 834 грн 67 коп. було фактично виконано в повному обсязі рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 01 березня 2011 року, ухвалене у справі № 2-35/11, у зв'язку із чим у державного виконавця були підстави, передбачені п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", закінчити виконавче провадження.

Вказані вище помилки міг виправити апеляційний суд згідно з наданими чинним ЦПК України (1618-15) повноваженнями, однак, відхиляючи апеляційну скаргу і залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд усупереч вимогам ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та законності й обґрунтованості судового рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору, що призвело до неправильного вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постановлена у справі ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" задовольнити частково.