Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Леванчука А.О.,

Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Коссе Людмила Миколаївна, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 01 жовтня 2015 року,

У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулося до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнило, та остаточно просило звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком "Укргазбанк" (далі - ВАТ АБ "Укргазбанк") та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 20, згідно з яким останньому на умовах строковості, платності, забезпеченості та цільового використання було надано кредит у розмірі 2 644 000,00 доларів США з терміном погашення до 25 грудня 2012 року та сплатою щомісячних відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 12,5 % річних. З метою забезпечення повного та своєчасного виконання позичальником своїх кредитних зобов'язань 09 червня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_5, ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № 16/08-Б, за яким останні передали в іпотеку банківській установі належний їм на праві спільної сумісної власності житловий будинок літ. "В-5", загальною площею 6 422,90 кв. м, житловою площею 2 856,00 кв. м, в якому розташовані 123 квартири, що знаходиться по вул. Тимурівців, 31 у м. Харкові. Відомості про іпотеку було внесено до Державного реєстру іпотек, реєстраційний № 7356523, що підтверджується витягом з Державного реєстру іпотек від 09 червня 2008 року № 19045058. Крім того, на відчуження предмета іпотеки було накладено заборону, реєстраційний № 7356237, що підтверджується витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 09 червня 2008 року № 19044890. У подальшому із дозволу банку квартири № № 17, 29, 32, 36, 40, 50, 55, 56, 58, 59, 65, 66, 68, 71, 84, 88-90, 92, 93, 95, 104-106, 108, 114 зазначеного житлового будинку було виведено з іпотеки та відчужено власником. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року та рішенням апеляційного суду Харківської області від 07 липня 2010 року з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь банку було стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 1 664 543 грн 02 коп. та 2 630 252,33 доларів США, а також судові витрати у справі. Постановами державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України від 11 листопада 2011 року та від 22 лютого 2012 року були відкриті виконавчі провадження № № 29965421, 31363558 про примусове стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вищезазначеної кредитної заборгованості. Проте рішення суду боржниками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 добровільно не виконується, а здійснені державним виконавцем виконавчі дії з примусового його виконання позитивних наслідків не надали. На теперішній час основна заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 20 складає 3 664 801,99 дол. США та 23 800 945 грн 13 коп. нарахованої пені. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року, яке набрало законної сили, договір іпотеки № 16/08-Б, укладений 09 червня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_5 та ОСОБА_6, визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек та знято заборону на відчуження житлового будинку літ. "В-5", розташованого по вул. Тимурівців, 31 у м. Харкові, який був предметом іпотеки. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року зазначене рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року скасовано та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсним договору іпотеки від 09 червня 2008 року № 16/08-Б відмовлено. Відомості у Державному реєстрі іпотек щодо предмета іпотеки поновлено, реєстраційний номер 12489264, що підтверджується витягом з Державного реєстру іпотек від 14 травня 2012 року № 36009183. Відомості у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна також поновлено, реєстраційний номер 12488862, що підтверджується витягом з реєстру від 14 травня 2012 року № 36008860. Однак, як стало відомо, боржниками була відчужена квартира АДРЕСА_1 власником якої за договором купівлі-продажу від 22 вересня 2009 року стала ОСОБА_8, а потім на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2010 року - ОСОБА_4 02 квітня 2012 року ПАТ АБ "Укргазбанк" на адресу ОСОБА_4 як нового власника зазначеної іпотечної квартири була направлена письмова вимога-претензія щодо погашення кредитної заборгованості позичальника ОСОБА_5 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 20 у розмірі, пропорційному ринковій вартості придбаної ним квартири, та попередження про можливість звернення стягнення на належну йому квартиру, яка є предметом іпотеки, в рахунок погашення існуючої кредитної заборгованості, однак ця вимога банку була залишена відповідачем без уваги.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Останнім рішенням апеляційного суду Харківської області від 01 жовтня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції, позов задоволено.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 20 у розмірі 3 802 286 грн 09 коп. і пені у сумі "23 43203 грн 42 коп.", яка складається із пені за несвоєчасне погашення кредиту у сумі 18 752 982 грн 61 коп., пені за прострочення погашення процентів у сумі 4 679 320 грн 81 коп., простроченої заборгованості за кредитом у сумі 2 382 706,72 доларів США, простроченої заборгованості за процентами у сумі 1 419 489,37 доларів США, на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру НОМЕР_1 у будинку № 31, літ. "В-5" по вул. Тимурівців у м. Харкові, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29 листопада 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу КоссеЛ.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 2355, шляхом проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження, передбаченого Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , із дотриманням вимог цього Закону та ст. 39 Закону України "Про іпотеку" за початковою ціною продажу предмета іпотеки у розмірі 90 % від вартості предмета іпотеки, визначеною суб'єктом оціночної діяльності.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Рішення суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що, придбавши спірну квартиру, яка є складовою частиною житлового будинку, тобто предмета іпотеки, відповідач ОСОБА_4 відповідно до ст. 23 Закону України "Про іпотеку" набув статусу іпотекодавця та має всі права та несе всі обов'язки за договором іпотеки № 16/08-Б, укладеним 09 червня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_5, ОСОБА_6, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на вказану квартиру.

При цьому, відмовляючи у задоволенні заявлених ПАТ АБ "Укргазбанк" вимог, районний суд виходив із того, що придбана відповідачем квартира є його постійним місцем проживання, будь-якого іншого нерухомого майна (житла) у власності він не має, а тому на нього розповсюджуються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Однак із вказаними висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та позичальником ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 20, відповідно до умов якого останній отримав від банку кредит у розмірі 2 644 000,00 доларів США з терміном повернення до 25 грудня 2012 року та сплатою щомісячних відсотків за користування кредитними коштами у порядку та в розмірах, установлених у кредитному договорі, зі строком дії такого договору до 26 грудня 2013 року.

З метою забезпечення повного й своєчасного виконання позичальником боргових зобов'язань перед банком 09 червня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк", з однієї сторони, та ОСОБА_5, ОСОБА_6, з іншої сторони, укладено договір іпотеки № 16/08-Б, предметом якого є належний останнім на праві спільної сумісної власності багатоквартирний житловий будинок літ. "В-5", що знаходиться по вул. Тимурівців, 31 у м. Харкові, загальною площею 6 422,90 кв. м, житловою площею 2 856,00 кв. м, усього на 123 квартири.

Відомості про іпотеку приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 були внесені до реєстру іпотек, на відчуження нерухомого майна накладено заборону.

Пунктами 3.1.5, 3.1.6 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі одноразового чи неодноразового прострочення позичальником сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору, за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, одержати задоволення своїх вимог на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами.

Позичальник ОСОБА_5 належним чином грошові зобов'язання перед банком не виконав, у зв'язку із чим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь банку 1 664 543 грн 02 коп. та 2 630 252,33 доларів США у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 20, рішення суду боржниками не виконано.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки від 09 червня 2008 року № 16/08-Б визнано недійсним, виключено запис про іпотеку (реєстраційний номер 7356523) з Державного реєстру іпотек.

У період чинності зазначеного судового рішення спірну однокімнатну квартиру НОМЕР_1 у житловому будинку літ. "В-5" по вул. Тимурівців, 31 у м. Харкові було двічі відчужено: уперше - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 22 вересня 2009 року покупцю ОСОБА_8, вдруге - на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2010 року, укладеного між продавцем ОСОБА_8 та покупцем ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коссе Л.М. за реєстраційним номером 2355, номер правочину в Державному реєстрі 4292212.

24 січня 2011 року Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на придбану ним квартиру АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року вищезазначене судове рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсним договору іпотеки від 09 червня 2008 року № 16/08-Б, реєстрацію обтяжень на спірну квартиру поновлено.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Статтею 23 Закону України "Про іпотеку" визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (далі - Закон № 1952-IV (1952-15) ).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у ч. 2 ст. 3 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (410-2004-п) , (втратив чинність 31 січня 2013 року) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (868-2013-п) .

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктами 74, 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (868-2013-п) , передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, що набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням ст. 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Отже, ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Таким чином, особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок апеляційного суду про задоволення позову та звернення стягнення на вищевказану квартиру як на предмет іпотеки відповідно до вимог ст. ст. 23, 33, 38, 39 Закону України "Про іпотеку".

На обґрунтування такого висновку суд правильно зазначив, що судове рішення, на яке посилається відповідач, яким було визнано договір іпотеки недійсним і під час дії якого відповідач купила спірну квартиру, рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року скасовано, у такому разі існує становище, яке існувало до ухвалення скасованого рішення.

Апеляційний суд правильно виходив із того, у розумінні ст. 5 Закону України "Про іпотеку" на момент укладання договору іпотеки спірна квартира була складовою частиною предмета іпотеки, а після її виділення в натурі стала самостійним предметом іпотеки, що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок та договором купівлі-продажу квартири, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про тотожність складової частини житлового будинку, що існувала до виділення квартири в натурі та спірної квартири НОМЕР_1 як окремого об'єкта цивільних прав, оскільки співпадають адреси нерухомого майна, а саме: АДРЕСА_1, площа квартири, що зазначена в технічному плані та в договорі купівлі-продажу, кількість квартир, що значаться в технічному паспорті та в договорі іпотеки.

Крім того, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про незастосування до спірних правовідносин Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки згідно з вищевказаним договором іпотеки в іпотеку було передано багатоквартирний будинок загальною площею 6 422,9 кв. м, жилою площею 2 856 кв. м; квартири вказаного будинку у подальшому були предметами договорів купівлі-продажу, тобто відсутні підстави вважати, що майно виступає як забезпечення зобов'язання за споживчим кредитом, а згідно з п. 1 вказаного Закону він застосовується саме у разі забезпечення іпотекою споживчого кредиту.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212, 303 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213- 215, 316 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Наведені в касаційній скарзі відповідача доводи про неправильне застосування судом ст. ст. 5, 23 Закону України "Про іпотеку" та незастосування ст. 17 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 183, 368, 369, 371, 380, 382, 607 ЦК України є помилковими, суперечать правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним, зокрема, у постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2026цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-2858цс15, крім того, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Разом із тим, оскільки рішення суду першої інстанції обґрунтовано скасовано апеляційним судом, то відсутні підстави для залишення його без змін відповідно до ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 01 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.