головуючого Дьоміної О.О., суддів: Демяносова М.В., Леванчука А.О., Кадєтової О.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики та процентів за користування позикою у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2015 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики та процентів за користування позикою в зв'язку з не виконанням грошового зобов'язання.

Свої вимоги мотивує тим, що 1 січня 2010 року уклав договір позики з ОСОБА_7, за умовами якого передав останній грошові кошти в розмірі 537 700 доларів США із строком повернення до 1 червня 2014 року.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 травня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму основного боргу у розмірі 537 700 доларів США, проценти за користування позикою у розмірі 279 014,74 доларів США, три відсотки річних у розмірі 18 997 доларів США.

Вирішено питання судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2015 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 травня 2015 року змінено в частині суми боргу, що підлягає стягненню.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму основного боргу у розмірі 537 700 доларів США, проценти за користування позикою у розмірі 277 836,22 доларів США, три відсотки річних у розмірі 18 969,60 доларів США.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить суд касаційної інстанції рішення районного та апеляційного судів скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 1 січня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в інтересах якої діє ОСОБА_8, укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_6 передає у власність ОСОБА_7, а ОСОБА_7 приймає у власність від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 537 700 доларів США та зобов'язується повернути ОСОБА_6 вказану суму до 1 червня 2014 року.

Відповідно до п. 3 договору 28 січня 2010 року ОСОБА_6 перерахував грошові кошти в сумі 537 700 доларів США на рахунок ОСОБА_7, що підтверджується довідкою ВАТ СКБ "Дністер" від 14 березня 2014 року за № 601 93/ЛК та копією меморіального валютного ордера від 28 січня 2010 року № 6.

Дані кошти було використано ОСОБА_7 для погашення її кредиту отриманого у ВАТ СКБ "Дністер" від 14 березня 2008 року, а саме погашено: прострочений кредит в сумі 488 346,15 доларів США, прострочені відсотки за кредитом у сумі 38 766,55 доларів США та прострочені відсотки за кредитом у сумі 10 404,48 доларів США згідно з кредитним договором від 14 березня 2008 року № 5990/01, що підтверджується копіями меморіальних ордерів від 28 січня 2010 року за № 437, 438, 439.

ОСОБА_7 взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконала, у визначений договором строк, а саме до 1 червня 2014 року, не повернула отримані кошти та проценти за користування грошовими коштами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_9 та враховуючи положення ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, суди дійшли правильного висновку, що ОСОБА_7 прийняла отримані за договором позики від 1 січня 2010 року грошові кошти на особовий рахунок у ВАТ СКБ "Дністер", користувалась та розпоряджалась цими коштами (а саме сплатила борг за кредитним договором від 14 березня 2008 року), що свідчить про прийняття нею умов договору позики від 1 січня 2010 року до виконання.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_8 не мав повноважень на укладення договору позики від 1 січня 2010 року, безпідставні, оскільки довіреністю від 14 березня 2008 року ОСОБА_7 уповноважила ОСОБА_8, зокрема, підписувати від її імені кредитний договір, договір іпотеки та інші договори та проводити необхідні розрахунки. Вказана довіреність відповідачем не відкликана та не визнана не дійсною.

Крім того, з пояснень ОСОБА_8 вбачається, що всі істотні умови договору позики від 1 січня 2010 року були попередньо погоджені сторонами вказаного договору.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судами правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Установивши, що оскаржуване рішення відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України, та керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2015 року залишити без змін.