Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Писаної Т.О., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та зобов'язання повернути майно, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із указаним позовом до ОСОБА_4, в обґрунтування якого зазначав, що з 20 жовтня 2001 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, у період якого ними було придбано квартиру АДРЕСА_1, у якій він зареєстрований з часу її придбання. Згідно з договором купівлі-продажу зазначеної квартири від 19 вересня 2002 року її було оформлено на ім'я ОСОБА_6

Позивач вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла, після її смерті до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини він не звертався, проте прийняв спадщину, як інвалід другої групи.

Зазначав, що у серпні 2015 року він дізнався про існування заочного рішення суду про його виселення із указаної квартири, оскільки за життя, а саме: 15 серпня 2009 року ОСОБА_6 продала квартиру без його згоди ОСОБА_4

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 15 серпня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7; зобов'язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_3 придбану у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1, а отримані від неї грошові кошти стягнути зі спадкоємців ОСОБА_6

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 грудня 2015 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення та ухвалу судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення та ухвала судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 20 січня 2001 року по 13 серпня 2008 року.

Під час перебування у шлюбі, ОСОБА_6 19 вересня 2002 року придбала квартиру АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Жовтневого районного м. Харкова від 24 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про захист права власності та визнання майна особистою приватною власністю, було задоволено її позов та визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_6, на яку не має права власності ОСОБА_3 (а. с. 17-18).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що права ОСОБА_3 на майно, яке він вважає спільною сумісною власністю подружжя, не порушене оспорюваним договором, оскільки заочним рішенням Жовтневого районного м. Харкова від 24 квітня 2009 року квартиру АДРЕСА_1 визнано особистою приватною власністю ОСОБА_6, на яку не має права власності ОСОБА_3

При цьому, пославшись на положення ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України, суди зазначили, що вказане рішення суду набрало законної сили, а тому ОСОБА_6 розпорядилась своєю особистою власністю на власний розсуд, відчуживши квартиру ОСОБА_4

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд має сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, сприяти здійсненню особам, які беруть участь у справі, в реалізації їхніх прав.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційної гарантією (ст. 129 Конституції України).

Частиною 3 статті 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справі, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що на розгляді в Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ України перебувала касаційна скарга ОСОБА_3 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про захист права власності та визнання майна особистою приватною власністю.

За результатами розгляду якої 15 червня 2016 року колегією суддів судової палати у цивільних справах постановлено ухвалу, якою касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою для скасування ухвали було порушення апеляційним судом норм процесуального права при відкритті апеляційного провадження, а саме: у порушення норм ст. 201 ЦПК України судом не вирішено питання правонаступництва у зв'язку зі смертю позивача ОСОБА_6, не зупинено провадження у справі до вступу у справу її правонаступників, не з'ясовано коло правонаступників та не залучено їх до участі у справі.

Таким чином, на час розгляду даної справи відсутнє рішення суду про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою власністю ОСОБА_6, яке б набрало законної сили.

Враховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 212 - 214 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.