розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 31 березня 2016 року,

У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 121 642,85 доларів США зі сплатою 13,5 % річних з остаточним терміном повернення 02 серпня 2017 року.

На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 07 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_8 було укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, який належить їй на праві власності.

Позичальник належним чином умов кредитного договору не виконував, у зв'язку із чим утворилася заборгованість у розмірі 111 960,73 доларів США.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - будинковолодіння, що знаходиться по вул. Ак С. Дністрянського, 18 у м. Тернополі, яке складається з цегляного житлового будинку, загальною площею 95, 1 кв. м, житловою площею 58, 4 кв. м, з верандою та підвалом, зазначеного в генплані під літ. А, цегляним гаражем зазначеного під літ. В, цегляної літньої кухні з тамбуром, зазначеної під літ. Б, цегляного сараю, зазначеного в генплані під літ. Г, огорожі 1,2 з металевої сітки і заліза та вимощення 1 з асфальту, шляхом продажу з прилюдних торгів за ціною, визначеною Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2014 року позов ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором у розмірі 111 960,73 доларів США, що еквівалентно 894 902 грн 11 коп.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 31 березня 2016 року скасовано рішення міськрайонного суду в частині відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалено нове рішення.

Звернуто стягнення на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, і який складається з цегляного житлового будинку, загальною площею 95, 1 кв. м, житловою площею 58, 4 кв. м, з верандою та підвалом, зазначеного в генплані під літ. А, цегляним гаражем зазначеного під літ. В, цегляної літньої кухні з тамбуром, зазначеної під літ. Б, цегляного сараю, зазначеного в генплані під літ. Г, огорожі 1, 2 з металевої сітки і заліза та вимощення 1 з асфальту, що належав на праві приватної власності ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, правонаступниками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_6, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договором від 03 серпня 2007 року в сумі 111 960,73 доларів США, що еквівалентно 894 902 грн 11 коп. в тому числі: заборгованість за кредитом - 89 155, 65 доларів США, що еквівалентно 712 621 грн 11 коп., сума заборгованості за відсотками за користування кредитом 19 606, 41 доларів США, що еквівалентно 156 714 грн 04 коп., пеня 1 378, 42 доларів США, що еквівалентно 11 017 грн 70 коп., сума пені за прострочення строків сплати відсотків 1 820, 26 доларів США, що еквівалентно 14 549 грн 31 коп. шляхом реалізації цього майна на прилюдних торгах за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії проведення виконавчих дій.

В частині звернення стягнення на предмет іпотеки з ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що 03 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 121 642,85 доларів США зі сплатою 13,5 % річних та з кінцевим терміном повернення 02 серпня 2017 року.

На забезпечення належного виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору 07 серпня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок АДРЕСА_1.

У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору, станом на 26 серпня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 111 960,73 доларів США, що еквівалентно 894 902 грн 11 коп.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року іпотекодавець ОСОБА_8 померла.

У зв'язку зі смертю ОСОБА_8 апеляційним судом залучено до участі в справі її правонаступників ОСОБА_5, ОСОБА_6, які прийняли спадщину.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що до спірних правовідносини підлягає застосуванню Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки кредит отримано на споживчі цілі, площа предмета іпотеки - будинку АДРЕСА_1 не перевищує 250 кв. м та використовується, як постійне місце проживання іпотекодавця.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки, який належав ОСОБА_8, правонаступниками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_6, шляхом його продажу спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів).

При цьому апеляційний суд зазначив, що положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, оскільки кредитний договір, на забезпечення якого був укладений договір іпотеки, не є споживчим кредитом, так як ОСОБА_4 отримав кредит на поповнення обігових коштів.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції у вказаній частині не відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Проте суд апеляційної інстанції не повністю врахував висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладені в ухвалі від 16 грудня 2015 року про направлення справи на новий апеляційний розгляд, що є порушенням норм процесуального права.

Положеннями ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Разом з тим, апеляційний суд ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності під час виконавчого провадження.

При цьому суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку". Посилання суду першої інстанції у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам ст. ст. 39 та 43 Закону України "Про іпотеку".

Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" судова палата у цивільних справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-1239цс16, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, оскільки ОСОБА_4 отримав кредит на поповнення обігових коштів, а тому він не є споживчим кредитом.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 60, ст. ст. 57, 212 ЦПК України рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а всі докази оцінюються у сукупності і жоден з них не має для суду наперед встановленого значення. При цьому, відхиляючи одні докази і беручи за основу інші, суд має дати оцінку підстав для цього, що апеляційним судом зроблено не було.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційний суд погодився з доводами ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про те, що кредитні кошти видавалися позичальнику з цільовим призначенням "поповнення обігових коштів", а отже він не є споживчим, у зв'язку із чим положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не застосовується.

Разом з тим, погоджуючись з такими доводами позивача, суд апеляційної інстанції у порушення ст. 60 ЦПК України зазначені обставини не перевірив, не з'ясував, на які саме цілі був виданий кредит, не виконав вимоги ст. 303 ЦПК України, фактично усунувся від виконання своїх процесуальних повноважень та обов'язків, не виконав вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для застосування положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.