розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Білан Юлія Станіславівна про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_6, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року,

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що рішенням Мінського районного суду м. Києва від 24 липня 2000 року з відповідача на її користь стягуються аліменти на утримання ОСОБА_7, 1996 року народження, у розмірі ј частини від усіх доходів відповідача. Проте, ОСОБА_4 більше десяти років ухиляється від сплати аліментів, у зв'язку із чим станом на 30 березня 2014 року має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 80 307 грн 53 коп. Посилаючись на викладене, позивач просила стягнути на її користь із відповідача пеню (неустойку) за прострочення сплати аліментів за період з 01 серпня 2000 року по 23 вересня 2014 року у розмірі 380 569 грн 78 коп.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_6, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що рішенням Мінського районного суду м. Києва від 24 липня 2000 року з відповідача на її користь стягуються аліменти на утримання ОСОБА_7, 1996 року народження, у розмірі ј частини від усіх доходів відповідача.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості за аліментами від 04 березня 2015 року № 3655 за періоди з 14 липня 2000 року по 30 січня 2010 року та з 01 травня 2013 року по 30 квітня 2014 року державним виконавцем визначено, що розмір заборгованості за аліментами становить 20 563 грн 21 коп.

Також встановлено, що під час розгляду даної справи ОСОБА_4 звертався до суду зі скаргою про зобов'язання відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві внести зміни у довідку-розрахунок заборгованості за аліментами від 04 березня 2015 року № 3655.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 08 вересня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2015 року, скаргу задоволено. Зобов'язано відділ державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві внести зміни у довідку-розрахунок заборгованості за аліментами від 04 березня 2015 року № 3655 за періоди з 14 липня 2000 року по 30 січня 2010 року та з 01 травня 2013 року по 30 квітня 2014 року, та з урахування внесених змін визначити загальну суму заборгованості за аліментами у розмірі 14 903 грн 46 коп.

На виконання вищевказаних судових рішень до довідки-розрахунку були внесені відповідні зміни та державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві було видано кінцевий варіант довідки-розрахунку заборгованості за аліментами ОСОБА_4, і як наслідок були внесені зміни до довідки-розрахунку заборгованості за аліментами відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві від 28 жовтня 2015 року та було сформовано дійсній розмір заборгованості, яка склала 14 998 грн 42 коп., і яка була погашена ОСОБА_4

Згідно з довідкою державного виконавця від 09 листопада 2015 року станом на 24 квітня 2014 року заборгованість у ОСОБА_4 відсутня.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керуючись положеннями ч. 1 ст. 196 СК України, дійшов висновку про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, оскільки ОСОБА_4 не сплачував заборгованість через те, що остання була неправильно порахована державними виконавцями.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

При цьому аліменти відповідач повинен сплачувати від дня пред'явлення позову (ч. 1 ст. 191 СК України).

Обов'язок утримувати дітей виникає у батьків на підставі факту народження дитини, а не постановлення відповідного судового рішення, яке лише є засобом захисту порушених прав дітей щодо невиконання обов'язку з їх утримання.

Відповідно до ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватись щомісяця, суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені.

Проте суди не звернули уваги на те, що після набрання законної сили рішенням суду про стягнення аліментів, коли відповідачу стало відомо про наявність у нього обов'язку зі сплаті аліментів, останній зобов'язаний був вживати дії щодо сплати аліментів щомісячно й у разі виникнення прострочення вчинити дії спрямовані на погашення заборгованості за аліментами за певний період.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 212, 213, 303, 316 ЦПК України зазначених норм закону не врахували, не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не перевірили доводів позивача про те, що відповідач був обізнаний про свій обов'язок сплачувати аліменти з часу звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення аліментів на утримання дитини та ухвалення відповідного рішення суду, тому право на отримання аліментів у ОСОБА_3 виникло саме з набранням цим рішенням законної сили; неправильне нарахування державною виконавчою службою розміру аліментів не позбавляє її передбаченого ст. 196 СК України права на стягнення неустойки, і таке право виникло з моменту набуття цим рішенням законної сили.

Загальними положеннями, закріпленими у ст. ст. 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215, 303, 316 ЦПК України, визначено вимоги щодо обов'язкового установлення судом під час вирішення спору в межах позовних вимог обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, без виконання яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_6, задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.