розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про забезпечення повернення неповнолітньої дитини до Російської Федерації; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Олександрійської міської ради Кіровоградської області, про визначення місця проживання дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_6, та касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про забезпечення повернення неповнолітньої дитини до Російської Федерації.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач та відповідачка є батьками малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В травні 2012 року, відповідно до заяви - згоди позивача про вивезення дитини в Україну, в якій зазначалося, що дитина перебуватиме в Україні до 31 серпня 2012 року, ОСОБА_5 разом з малолітньою дитиною виїхала до України та, в подальшому, залишивши дитину проживати з бабусею, повернулася проживати в Московську область Російської Федерації. Згоди на зміну постійного місця проживання дитини позивач не надавав.

У зв'язку із здійсненням відповідачем перешкод позивачеві у спілкуванні з дитиною, останній був змушений звернутися до Литкарінського міського суду Московської області з позовом про визначення порядку спілкування з дитиною. Рішенням зазначеного суду було задоволено його позовні вимоги, визначено порядок спілкування з дитиною, а тому, посилаючись на зазначене рішення суду позивач вважає, що дитина повинна бути передана відповідачем за місцем його проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_3

Посилаючись на "Гаагську Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року" позивач просив Міністерство юстиції України у сприянні щодо повернення дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, до місця його постійного проживання у Російській Федерації.

ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Олександрійської міської ради Кіровоградської області, про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_5 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 вона народила дитину - сина ОСОБА_8, прізвище та по-батькові якого зазначила "ОСОБА_8" та "ОСОБА_8" відповідно. На час народження сина в зареєстрованому шлюбі з відповідачем вона не перебувала, але підтримувала з ним фактичні шлюбні стосунки. В подальшому відповідач судовим рішенням встановив своє батьківство відносно сина ОСОБА_8, вніс зміни до актового запису про народження дитини № 1540, внісши до нього відомості про себе як про батька та змінивши по - батькові дитини з "ОСОБА_8" на "ОСОБА_8". На підставі рішення суду, Кутузовським відділом РАЦС Управління РАЦС Москви 03 жовтня 2008 року, видане повторне свідоцтво про народження дитини.

За позовом відповідача, Литкарінським міським судом Московської області у справі про визначення порядку спілкування з дитиною винесено рішення, згідно з яким було визначено порядок спілкування з дитиною, проте місце проживання дитини, як зазначила позивач, судом не визначалося.

З причини систематичних захворювань дитини під час проживання в м. Москві, позивач разом з дитиною у 2012 році переїхала на постійне місце проживання до м. Олександрія, Кіровоградської області, де дитина проживає до теперішнього часу та знаходиться на її утриманні, оскільки відповідач не надає їй матеріальну підтримку на утримування дитини.

Дитина практично не знає свого біологічного батька, їх зустрічі носили епізодичний характер, спілкування було нетривалим і непродуктивним. Дитина з прихильністю ставиться до матері та не бажає жити з батьком, з приводу чого готова висловити власну думку у судовому засіданні. Дитина навчається в загальноосвітньому навчальному закладі I-III ступенів № 9 - спеціалізована школа та йому подобається жити на території України, про що свідчить покращення стану його здоров'я після переїзду в Україну з Російської Федерації. Позивачем створені відповідні умови для життя та належного вихованні дитини, забезпечення її потреб та інтересів, а також реалізації його прав та інтересів.

Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_5 просила у судовому порядку визначити місце проживання дитини за її місцем проживання в Україні.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2016 року, в задоволенні позовних ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про забезпечення повернення неповнолітньої дитини до Російської Федерації - відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_7 - задоволено.

Визначено місця проживання неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 243 грн 60 коп.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог.

У своїй касаційній скарзі Міністерство юстиції України просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення первісного позову.

Касаційні скарги обґрунтовані порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційних скарг правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального і матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Ухвалюючи у справі судове рішення про відмову в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про забезпечення повернення неповнолітньої дитини до Російської Федерації, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, встановив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в зареєстрованому шлюбі не перебували, разом не проживали, а неповнолітній син проживав лише з ОСОБА_5 Матеріальну допомогу на утримання дитини ОСОБА_4 виплачує лише з 10 березня 2011 року за рішенням суду. Суди встановили, що дитина заперечує проти його повернення на постійне місце проживання до батька у Російську Федерацію

За таких встановлених обставин, суди дійшли обґрунтованих висновків, що до зазначених правовідносин мають застосовуватися положення ст. 52 Конституції України, ст. ст. 15, 16 Закону України "Про охорону дитинства", ст. ст. 151, 153, 157- 160 СК України, і відсутні правові підстави вважати, що відповідач незаконно перемістила з Російської Федерації та утримує дитину на території України і, як наслідок відсутні підстави вважати, що дитина - неповнолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, повинен бути повернутий його батькові - позивачу за первинним позовом, за адресою: АДРЕСА_2.

Такі висновки судів не суперечить ст. ст. 3, 19 Гаазької конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року на які посилаються заявники при обґрунтуванні вимог касаційних скарг.

Врахувавши принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року (995_384) (малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю), а також інші встановлені у справі обставини щодо належних умов проживання дитини з матір'ю, суди дійшли до обґрунтованих висновків, визначивши місце проживання неповнолітнього ОСОБА_7 разом з матір'ю ОСОБА_5, за адресою: АДРЕСА_1.

Доводи касаційних скарг та наявні у матеріалах справи документи не спростовують жодним чином висновків судів попередніх інстанцій щодо предметів та підстав позовів, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 та Міністерства юстиції України відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2016 року залишити без змін.