розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про захист прав споживача та стягнення коштів, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" (далі - ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс"), у якому просив суд розірвати договір Фінансового лізингу № 010571 з додатками від 25 червня 2014 року, стягнути з TOB "Лізингова компанія "АвтоФінанс" на його користь: сплачену комісію за організацію в сумі 39 750 грн; авансовий платіж в сумі 198 750 грн; сплачену комісію за прийом платежів згідно тарифів банку в сумі 1 192 грн 50 коп.; сплачену комісію за прийом платежів згідно тарифів банку в сумі 238 грн 50 коп.; неустойку в сумі 11 925 грн; моральну шкоду в сумі 10 тис. грн.

Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтував тим, що відповідач порушив умови договору, не здійснивши реальних заходів щодо надання предмета лізингу позивачу в користування після сплати ним авансового платежу, після чого почав уникати будь-яких переговорів, чим порушив погоджені між сторонами умови договору та спричинив позивачу моральних страждань.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року, позов задоволено частково.

Розірвано договір Фінансового лізингу № 010571 з додатками від 25 червня 2014 року.

Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" на користь ОСОБА_4 комісію за організацію в сумі 39 750 грн, авансовий платіж в сумі 198 750 грн, неустойку в розмірі 11 925 грн.

В решті вимог позивача відмовлено.

Стягнуто з відповідача в дохід Держави судовий збір в розмірі 2 547 грн 85 коп.

У касаційній скарзі ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до районного суду, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального і матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що встановлені під час судового розгляду обставини свідчать про те, що позивач сплативши авансовий платіж в розмірі 198 750 грн, комісію за організацію в розмірі 39 750 грн, не отримав від відповідача протягом наступних 120 днів пропозиції щодо укладення акту прийому-передачі, сплати комісії за передачу предмета лізингу, та відповідно докладеного опису предмета лізингу та його узгодження. Відсутність вказаних дій з боку відповідача, свідчить про те, що відповідач порушив умови договору, оскільки не здійснював жодних дій спрямованих на реалізацію умов договору в частині передачі предмета лізингу.

З огляду на встановлене, суди визнали обґрунтованими вимоги позивача про наявність підстав для розірвання договору, повернення сплачених ним грошових коштів, та одночасного стягнення 3 % в порядку п. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки відповідач не здійснив жодної дії спрямованої на реалізацію договору, що в свою чергу значною мірою позбавляє позивача того, на що він розраховував при його укладенні.

При цьому вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди суди визнали безпідставними, оскільки підстави, передбачені ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів", для стягнення відповідних збитків, відсутні.

Встановлено, що комісія за прийом платежів позивачем була проведена, однак, при цьому вказані операції проводяться банківськими установами відповідно до встановлених ними правил та норм чинного законодавства, а тому суди відмовили у задоволенні відповідних позовних вимог позивача.

Суди вірно дійшли висновків, що позивач виконав умови зазначені в п. п. 1.7, 4.1 договору лізингу, а відповідач не передав йому автомобіль, і тому обґрунтовано частково задовольнили доведені та обґрунтовані позовні вимоги.

Посилання у касаційній скарзі на повідомлення позивача про зміну ціни предмета лізингу (подорожчання предмета лізингу), як підставу невиконання договірних зобов'язань з боку відповідача, суперечить положенням ст. 131 ЦПК України щодо порядку подання доказів (в суді такі докази не надавалися), а тому не можна вважати, що наведені у касаційній скарзі доводи є підставою для скасування оскаржуваних в касаційному порядку судових рішень. Інші доводи касаційної скарги спростовуються наявними у матеріалах справи документами та висновками судів щодо предмета та підстав позову.

У зв'язку з наведеним вище колегія суддів дійшла висновків, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року залишити без змін.