Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі :

Колодійчука В.М., Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про солідарне стягнення кредитної заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк", третя особа - ОСОБА_4, про визнання частково недійсним договору поруки, а також визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою, поданою представником ОСОБА_5 - ОСОБА_6, на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 січня 2016 року,

У липні 2011 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк" (далі - ПАТ "КБ "Експобанк") звернулося до суду з позовом до боржника за кредитом - ОСОБА_4, поручителя - ОСОБА_5 про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача загалом 204 069 грн 06 коп. кредитної заборгованості за кредитним договором, укладеним12 грудня 2007 року між ПАТ "КБ "Експобанк" та ОСОБА_4 Крім того, банк просив суд стягнути з відповідачів солідарно судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ "КБ "Експобанк" послалося на неналежне виконання відповідачами кредитних зобов'язань та наявність непогашеної кредитної заборгованості.

ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ "КБ "Експобанк", третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору поруки, укладеного між нею та відповідачем 12 грудня 2007 року, в частині п. 4.3 Договору поруки, в розділі "Визначення" визнати недійсним положення "а також усі угоди, що укладені та будуть у майбутньому укладені до зазначеного договору (Договору Кредиту)", про визнання договору поруки від 12 грудня 2007 року припиненим з 14 вересня 2009 року.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 обґрунтувала тим, що у розділі "Визначення" договору поруки зазначено, що "Договір кредиту" - Договір кредиту від 12.12.2007 року № 260/АК-2007, що укладений між Кредитором та позичальником, а також усі угоди, що укладені та будуть у майбутньому укладені до зазначеного договору", відповідно до п. 4.3 Договору поруки порука поручителя за цим договором не припиняється у разі переведення боргу позичальника на іншу особу або у разі зміни договору кредиту (у тому числі у разі зміни розміру кредиту). Проте вказані положення суперечать нормам ЦК України (435-15) , які надають поручителю право погодитися або ні зі збільшенням обсягу своєї відповідальності та надати згоду чи відмовитися відповідати за нового боржника, а отже є недійсними. 14 вересня 2009 року між позичальником ОСОБА_4 та банком укладено угоду до договору кредиту і забезпечення, якою внесено зміни до договору кредиту та змінено зобов'язання за ним, які збільшують відповідальність поручителя, за відсутності на це його згоди. У зв'язку із збільшенням розміру відповідальності боржника, її інтерес, як поручителя, було порушено і такі зміни у основному зобов'язанні тягнуть для неї, як поручителя, несприятливі наслідки, що є підставою для припинення поруки, тому ОСОБА_5 просила суд задовольнити її зустрічні позовні вимоги.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 12 січня 2016 року, позов ПАТ "КБ "Експобанк" задоволено, в зустрічному позові ОСОБА_5 відмовлено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "КБ "Експобанк" заборгованість за договором кредиту і забезпечення від 12 грудня 2007 року на загальну суму 204 069 грн 06 коп. та витрати по сплаті державного мита в сумі 1 700 грн і витрати ІТЗ з розгляду цивільної справи в сумі 120 грн.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2013 року в частині задоволення первісного позову про солідарне стягнення з ОСОБА_5 кредитної заборгованості та судових витрат, відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5, скасувати ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 січня 2016 року в повному обсязі, та направити справу у вказаній частині на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального і матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

При вирішенні спору, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про доведеність та обґрунтованість первісного позову банку щодо наявності, розміру та солідарного обов'язку сплати непогашеної кредитної заборгованості позичальником і поручителем в солідарному порядку, а також безпідставності зустрічних позовних вимог поручителя щодо визнання частково недійсним договору поруки та її припинення.

Такі висновки судів ґрунтуються на тому, що ст. 559 ЦК України дійсно вимагає наявність згоди поручителя на зміну умов договору, який забезпечений порукою. Проте, якщо проаналізувати пункти договору поруки, які ОСОБА_5 просить визнати недійсними, то вона, підписуючи договір поруки, погодилась з умовами, які в ньому викладені, в тому числі надала свою згоду на можливу зміну договору кредиту (у тому числі у разі зміни розміру кредиту). Стаття 559 ЦК України не конкретизує, коли саме така згода поручителя має бути надана, а отже визначення такої згоди в договорі заздалегідь не суперечить нормам ст. 559 ЦК України.

Крім цього, ще однією умовою, яка тягне за собою припинення поруки у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, є збільшення обсягу відповідальності поручителя, як наслідок такої зміни. ОСОБА_5 не доведено, що укладення додаткової угоди між банком та ОСОБА_4 збільшило її відповідальність. Навпаки, як вбачається з угоди, банк вилучив з кредитного договору пункт, який передбачав сплату комісії, тим самим уникнувши нарахування в майбутньому пені за несвоєчасну сплату комісії. При цьому сума кредиту не змінювалась, а відбулась лише реструктуризація договору кредиту та зміна валюти кредиту шляхом переведення іноземної валюти в національну за курсом, встановленим НБУ. В зв'язку зі зміною валюти кредиту, змінилась відповідно і відсоткова ставка, але це жодним чином не збільшило обсяг відповідальності ОСОБА_5, як поручителя.

Суди, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, обґрунтовано дійшли висновків, що відповідно до п. 4.5.2 договору поруки - поручитель ознайомився і погодився з договором кредиту і в п. 4.3. договору поруки зазначено, що порука не припиняється у разі зміни договору кредиту (у тому числі у разі зміни розміру кредиту) (а. с. 17).

У зазначеному випадку доводи ОСОБА_5 щодо погіршення її умов як поручителя, є помилковими, оскільки фактично відбулася лише переведення кредитних зобов'язань з іноземної валюти в національну за курсом, встановленим НБУ.

У зв'язку з наведеним вище колегія суддів дійшла висновків, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.