розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про вселення, визнання права користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Луганської області від 07 травня 2014 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, у якому просила визнати ОСОБА_5 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з відсутністю понад шість місяців без поважних на те причин.

На обґрунтування позову зазначила, що за адресою: АДРЕСА_1 крім неї зареєстрована відповідач, її дочка. Відповідач з 1996 року за вказаною адресою не проживає, комунальні послуги не сплачує, її особистих речей в квартирі немає. Діти відповідача проживають за іншою адресою з опікуном.

У жовтні 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на протязі декількох років вона не може вільно потрапити у вказану квартиру, де зареєстрована. З урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд всилити її до спірної квартир, визнати за нею право користування квартирою та стягнути на її користь моральну шкоду.

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 18 лютого 2014 року позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_4 залишені без задоволення, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені частково.

ОСОБА_5 вселено в квартиру АДРЕСА_1. В задоволенні інших вимог зустрічного позову відмовлено за необґрунтованістю.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 07 травня 2014 року рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 18 лютого 2014 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення про задоволення первісного позову ОСОБА_4, у зустрічному позові ОСОБА_5 відмовлено.

Визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 236 грн 50 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду Луганської області від 07 травня 2014 року і залишити в силі рішення міського суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального і матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 тимчасово не проживає в спірній квартирі з поважних на те причин, інтересу до квартири, як до постійного місця проживання, не втратила, а тому підставі для визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням відсутні. ОСОБА_6 за законом має право на користування спірним жилим приміщенням, тому суд вважав за необхідне її всилити до нього.

Колегія суддів апеляційного суду такі висновки міського суду визнала безпідставними.

Встановила, що рішенням апеляційного суду Луганської області у іншій справі від 24 липня 2013 року в ОСОБА_5 відібрано дітей та передано їх бабусі, ОСОБА_7, з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 на утримання дітей стягнуто аліменти (а. с. 135-142).

Зазначеним рішенням суду встановлено, що з 23 листопада 2012 року ОСОБА_5 проживає за іншою адресою ОСОБА_8, свого теперішнього чоловіка. Зазначене рішення ОСОБА_5 не оскаржувалося, воно набрало чинності. Крім того, з 1996 року ОСОБА_5 не зверталась до суду з позовом про вселення.

На підставі таких встановлених обставин, та, керуючись ст. ст. 71, 72 ЖК України, апеляційний суд обґрунтовано визнав ОСОБА_5 такою, що втратила право на користування спірним житловим приміщенням у зв'язку з відсутністю у квартирі понад шести місяців без поважних на те причин. Як наслідок, апеляційним судом задоволено первісний позов та відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_4 було замінено замки у спірній квартирі та вчинялися дії по перешкоджанню їй у користуванні квартирою спростовуються вказаним вище рішенням апеляційного суду Луганської області від 24 липня 2013 року, яким встановлено інше місце проживання ОСОБА_5 - АДРЕСА_1. Зазначене рішення суду набрало законної сили, не скасовано, а тому відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення.

У зв'язку з наведеним вище колегія суддів дійшла висновків, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ