розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства "ТІМ" до ОСОБА_6 про стягнення безпідставно набутих коштів у вигляді заробітної плати, за касаційною скаргою приватного підприємства "ТІМ" на рішення апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2016 року,

У травні 2015 року приватне підприємство "ТІМ" (далі - ПП "ТІМ") звернулося до суду із зазначеним вище позовом, у якому на підставі ст. ст. 1212, 1215 ЦК України просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_6 на свою користь безпідставно набуті відповідачем грошові кошти (заробітну плату) в розмірі 174 730 грн 75 коп. (а. с. 4).

Позовні вимоги ПП "ТІМ" обґрунтувало тим, що відповідач - ОСОБА_6, перебував на посаді директора ПП "ТІМ" у період з 10 березня 2013 року по 11 грудня 2014 року та фактично отримав заробітну плату за період з 10 березня 2013 року по липень 2014 року в розмірі 210 035 грн 78 коп., незважаючи на те, що йому мала нараховуватися та виплачуватися мінімальна заробітна плата встановлена Законодавством України за період з березня 2013 року по липень 2014 року в загальному розмірі 16 160 грн 86 коп. (а. с. 3).

Зважаючи на те, що сума в розмірі 174 730 грн 75 коп. (210 035 грн 78 коп. - 16 160 грн 86 коп. = 174 730 грн 75 коп.) (за період з 10 березня 2013 року по липень 2014 року) набута ОСОБА_6 недобросовісно та безпідставно, оскільки встановлена ним самостійно в якості своєї заробітної плати, без належних на це повноважень, то ПП "ТІМ" просило суд задовольнити даний позов і стягнути з відповідача 174 730 грн 75 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 листопада 2015 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПП "ТІМ" безпідставно набуті кошти (заробітну плату) в розмірі 12 тис. грн за лютий 2013 року.

В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ПП "ТІМ" просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду в частині відмови в позові про стягнення з відповідача 162 730 грн 75 коп. безпідставно отриманої заробітної плати і передати справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження і за своїми наслідками тягнуть скасування як рішення суду першої інстанції так і рішення апеляційного суду з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи у справі судове рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що відповідач діяв недобросовісно, збільшивши собі розмір заробітної плати з порушенням вимог Статуту підприємства, а тому повинен відшкодувати безпідставно отримані кошти відповідно до ст. ст. 1212, 1215 ЦК України.

Апеляційний суд з такими висновками не погодився, встановив, що обґрунтованими є позовні вимоги ПП "ТІМ" про повернення грошових коштів, нарахованих ОСОБА_6 за лютий 2013 року в розмірі 12 тис. грн, оскільки у цей період ОСОБА_6 не перебував у трудових відносинах з даним підприємством, а відтак, не мав законних підстав для отримання заробітної плати, що дає підстави для стягнення з нього безпідставно набутих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог (за період з березня 2013 року по грудень 2014 року), апеляційний суд керувався тим, що засновник підприємства мав знати яка заробітна плата виплачується директорові, оскільки ці обставини контролювалися бухгалтерією та були обумовлені трудовим договором, а відповідні претензії позивача до відповідача виникли лише тоді, коли ОСОБА_6 відмовився передавати печатку та штамп підприємства після його звільнення, що не є підставою вважати, що йому були виплачені зайві кошти.

Повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням засновника ПП "ТІМ" від 01 березня 2013 року ОСОБА_6 прийнято на посаду директора ПП "ТІМ" (а. с. 85) і він приступив до виконання обов'язків директора ПП "ТІМ" з 10 березня 2013 року (а. с. 72).

Рішенням засновника ПП "ТІМ" від 27 серпня 2014 року на підприємстві було призначено аудиторську перевірку фінансової діяльності за два останніх 2 роки та відсторонено від виконання обов'язків по управлінню підприємства директора ОСОБА_6 (а. с. 92).

Згідно наказу від 11 грудня 2014 року звільнено ОСОБА_6 з роботи з посади директора на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та ч. 3 ст. 99 ЦК України з 11 грудня 2014 року (а. с. 8).

Управлінням Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова надано розрахунок щодо заробітної плати відповідача ОСОБА_6 у позивачача ПП "ТІМ" за період з лютого 2013 року по грудень 2014 року (включно) - Додаток 1 (а. с. 45), загалом - 266 119 грн 31 коп. (по липень 2014 року - 235 906 грн.).

Згідно наданого позивачем уточненого розрахунку ціни позову (а. с. 73, зворот) ОСОБА_6 за період з березня 2013 року по грудень 2014 року (включно) мав отримати заробітну плату в розмірі 17 008 грн 94 коп.

При вирішенні спору суд першої інстанції як на підставу висновків про законність дій відповідача щодо встановлення собі розміру заробітної плати послався на положення Статуту ПП "ТІМ", затвердженого рішенням засновника 02 вересня 2014 року та зареєстрованого 08 жовтня 2014 року (а. с. 64-71).

Такі висновки суду є безпідставними, оскільки позов подано про стягнення безпідставно отриманих директором коштів (заробітної плати) за період з березня 2013 року, а з того часу до 08 жовтня 2014 року Статут ПП "ТІМ" діяв у іншій редакції, зареєстрованій 21 листопада 2005 року (а. с. 10-13). Розділом вказаного 5 Статуту врегульовано питання щодо управління підприємством, а розділом 7 - питання щодо трудового колективу та його самоуправління, однак районний суд вказаних розділів Статуту не досліджував, а тому дійшов до передчасних висновків про законність дій відповідача по встановленню/зміні заробітної плати.

Не можна погодитися і з висновками апеляційного суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на корить позивача безпідставно набутих коштів (заробітної плати) в розмірі 12 тис. грн за лютий 2013 року, оскільки позовні вимоги заявлялися про стягнення з відповідача на корить позивача безпідставно набутих коштів (заробітної плати) починаючи не з лютого, а з березня 2013 року і в порядку, передбаченому ст. 31 ЦПК України позовні вимоги не збільшувалися/зменшувалися, не змінювався ні предмет ні підстави позову. Матеріали справи не містять з цього приводу належним чином оформлених заяв позивача чи процесуальних відповідних документів суду, а тому наявні підстави вважати, що апеляційний суд не виконав вимог ст. ст. 303, 213- 214, 316 ЦПК України та розглянув спір поза межами заявлених позовних вимог.

Крім того, відмовляючи в позові у іншій частині, апеляційний суд послався на припущення щодо обізнаності засновника підприємства щодо розміру заробітної плати директора через діяльність бухгалтерії підприємства та трудового договору, оскільки матеріали справи не містять ні трудового договору зі встановленою (визначеною) заробітною платою відповідача, ні пояснень працівників бухгалтерії позивача з даного приводу, а тому наявні підстави вважати, що апеляційним судом при розгляді справи не було дотримано положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Питання щодо системи організації оплати праці врегульовано ст. 5 Закону України "Про оплату праці". Зокрема, організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів.

Статтею 97 КЗпП України врегульовано питання щодо оплата праці на підприємствах, в установах і організаціях, зокрема.

Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

При розгляді справи суди першої та апеляційної інстанцій зазначені вимоги не перевірили, не дослідили належним чином питання щодо організації оплати праці в ПП "ТІМ", як наслідок - суди не встановили умов оплати праці відповідача (колективний договір, контракт, умови статуту, тощо) і дійшли до передчасних висновків щодо предмета та підстав позову.

За встановлених в ході касаційного розгляду справи обставин, які вказують на порушення судами першої та апеляційної інстанції вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, ухвалені у справі судові рішення не можуть залишатись в законній силі і підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

У зв'язку з наведеним та, керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу приватного підприємства "ТІМ" задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.