головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Комунального лікувально-профілактичного закладу "Бобровицька центральна районна лікарня" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 04 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 15 серпня 2016 року,

У травні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив поновити строк на звернення до суду та визнати незаконним та скасувати наказ Комунального лікувально-профілактичного закладу "Бобровицька центральна районна лікарня" (далі - КЛПЗ "Бобровицька центральна районна лікарня") від 03 квітня 2015 року № 32 у частині звільнення його з посади сестри медичного стаціонару неврологічного відділення з 03 квітня 2015 року у зв'язку із призовом на військову службу, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вказував, що він був призваний на строкову військову службу в особливий період, а тому відповідно до ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", ст. 119 КЗпП України за ним зберігалося місце роботи та мала виплачуватися середня заробітна плата.

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 04 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 15 серпня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Судами встановлено, що відповідно до копії трудової книжки 28 липня 2014 року ОСОБА_6 прийнято на роботу у КЛПЗ "Бобровицька центральна районна лікарня" на посаду сестри медичного стаціонару неврологічного відділення на підставі наказу від 27 квітня 2014 року № 62 (а. с. 9).

Повісткою військового комісара Борзнянського районного військового комісаріату ОСОБА_6 зобов'язано 06 квітня 2015 року з'явитися до військового комісаріату, оскільки згідно з Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" (2232-12) він підлягає призову (а. с. 12).

03 квітня 2015 року ОСОБА_6 звернувся до в.о. головного лікаря Бобровицького району з заявою про звільнення з роботи для проходження строкової військової служби з 03 квітня 2015 року з виплатою вихідної допомоги (а. с. 38).

Наказом від 03 квітня 2015 року № 32 позивача звільнено з посади сестри медичного стаціонару неврологічного відділення на підставі заяви ОСОБА_6 про звільнення та наданої ним повістки з Борзнянського районного військового комісаріату для проходження строкової військової служби з 03 квітня 2015 року на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України (а. с. 10, 38, 39).

Згідно з п. 3 ст. 36 КЗпП України (у редакції на день звільнення позивача) підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Також наказом КЛПЗ "Бобровицька центральна районна лікарня" від 03 квітня 2015 року № 32 ОСОБА_6 виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 28 липня 2014 року по 03 квітня 2015 року та вихідну допомогу у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Відповідно до довідки військової частини А 0543 від 18 квітня 2016 року № 1122 ОСОБА_6 перебував на військовій службі у військовій частині А 0543 з 09 квітня 2015 року (а. с. 13).

Відмовляючи у позові, суди керувалися тим, що позивачем пропущено встановлений ст. 233 КЗпП України строк для звернення до суду з позовом і причини пропуску такого строку не є поважними, оскільки військова частина, у якій перебував позивач, не переведена на військовий стан, позивач не проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, тому позивач не був позбавлений права на листування, телефонні звернення, у зв'язку чим причини пропуску ним строку не можна вважати поважними. Крім того, суди зазначили, що на день призову ОСОБА_6 на строкову службу, призвані на строкову службу не користувалися гарантіями, передбаченими ч. ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України, тому наказ відповідав вимогам законодавства, чинного на час призову позивача на військову службу.

Разом з тим суди не врахували роз'яснення, викладені в абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , згідно з якими суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, зазначає у рішенні про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тобто, встановивши, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі заявлено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строку позовної давності.

Якщо суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення суду про відмову в задоволенні позову саме на цій підставі, а не через пропуск строку позовної давності.

Якщо ж встановлено, що таке право порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення про відмову в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності. Якщо ж причину пропуску цього строку суд визнає поважною, порушене право повинно бути захищене. Саме загальна позовна давність застосовується до вимог, що стосуються захисту права власності та інших речових прав.

Особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строку позовної давності є те, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише за умови обґрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права.

Таким чином, одночасно встановлюючи, що позивачем порушено строк позовної давності без поважної причини та що його цивільне право не порушено, суди зробили взаємовиключні висновки.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України (у редакції на час звільнення позивача) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.

Судами не з'ясовано, чи була задіяна військова частина, де проходив службу позивач у антитерористичній операції та чи була вона переведена на особливий режим, що унеможливлює звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 04 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 15 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.