розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Котівської сільської ради, Майданівської сільської ради, Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області про визнання права користування земельними ділянками у порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 15 березня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, у якому просила визнати за нею право постійного користування земельними ділянками, а саме: площею 22 га для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Котівської сільської ради Гусятинського району та площею 15 га для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Майданівської сільської ради Гусятинського району.

На обґрунтування позову посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина на спадкове майно, а саме на право постійного користування земельною ділянкою площею 15 га для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі державного акта на право постійного користування землею НОМЕР_1 та на право постійного користування земельною ділянкою площею 22 га для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі державного акта на право постійного користування землею НОМЕР_2.

Посилаючись на те, що вона прийняла спадщину, оскільки проживала разом із спадкодавцем на день його смерті, ОСОБА_4 просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 30 листопада 2015 року позов задоволено.

Визнано з ОСОБА_4 право постійного користування земельною ділянкою, площею 22 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Котівської сільської ради Гусятинського району Тернопільської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_2.

Визнано з ОСОБА_4 право постійного користування земельною ділянкою, площею 15 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Майданівської сільської ради Гусятинського району Тернопільської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 15 березня 2016 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області задоволено, рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 30 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За приписами ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України, чинної на час виникнення спірних правовідносин, право власностіна земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських земель (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій).

За умовами ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що вказані земельні ділянки були надані ОСОБА_5 на підставі державних актів на право постійного користування земельними ділянками, позивачка є спадкоємцем частки селянського (фермерського) господарства "Еліт" та членом цього товариства, а інші спадкоємці по закону відмовились від спадкування, дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцеві ОСОБА_5 на час відкриття спадщини і не припинилось внаслідок його смерті, також входить до складу спадщини.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки законом передбачено лише договірний порядок установлення емфітевзису, а такого договору з ОСОБА_4 не укладалось, тому відсутні правові підстави для задоволення її позовних вимог про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом.

Крім того апеляційний суд дійшов вмотивованих висновків, що суд першої інстанції не обговорив питання про необхідність залучення до участі у справі органу виконавчої влади - Гусятинську районну державну адміністрацію Тернопільської області, оскільки спірна земельна ділянка є державною власністю.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ