розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа - ОСОБА_6, про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_7, на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") про визнання договору поруки припиненим.

На обґрунтування позову ОСОБА_4 посилався на те, що 07 лютого 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ним було укладено договір поруки, згідно якого він зобов'язався солідарно відповідати за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_6 за кредитним договором від 07 лютого 2007 року.

Вказав, що банк скористався правом на дострокове виконання грошових зобов'язань, направивши 22 червня 2009 року письмову вимогу боржнику та поручителю про виконання грошових зобов'язань в строк до 30 червня 2009 року, проте у січні 2016 року ОСОБА_6 повідомила його про звернення банку до суду з позовом про стягнення з них кредитної заборгованості, після чого він довідався про існування додаткової угоди від 25 березня 2009 року № 1 до кредитного договору, якою без його згоди, як поручителя, збільшено обсяг відповідальності, а саме: видано додатковий кредитний транш у розмірі 919,67 доларів США та продовжено термін дії договору на чотири роки.

Зважаючи на вищевикладене ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2016 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_7, який діяв в інтересах ОСОБА_4, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 березня 2016 рокузалишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, виходив з того, що листом від 01 квітня 2009 року № 22-33/21-324 банк повідомив поручителя про укладення додаткової угоди № 1, на якому міститься відповідний підпис поручителя про ознайомлення (а. с. 49), а в подальшому ОСОБА_8 надав згоду на зміну умов кредитного договору за додатковою угодою від 08 липня 2013 року, чим підтвердив свої зобов'язання як поручителя відповідно до договору поруки від 07 лютого 2007 року (а. с. 50-52), у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору поруки припиненим у відповідності до ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору поруки припиненим відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки після направлення позичальнику та поручителю вимоги від 22 червня 2009 року про усунення порушень за кредитним договором з наданням строку до 30 червня 2009 року для погашення заборгованості та дострокового повернення кредиту, позичальник погасила поточну заборгованість та сторони продовжили виконання умов кредитного договору згідно графіку.

Крім того апеляційний суд врахував правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 та від 03 лютого 2016 року у справі № 6-18цс16, а також виходячи з умов абз. 2 п. 4.1 договору поруки, відповідно до якого порука припиняється, якщо кредитор в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, дійшов обґрунтованого висновку, що у такому випадку трирічний строк обчислюється саме з настання строку виконання основного зобов'язання, а тому посилання позивача на 6-місячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, є помилковим та безпідставаним.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ