Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення сум та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19 листопада 2015 року та

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19 листопада 2015 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона перебувала у трудових відносинах з квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернігова (далі - КЕВ м. Чернігова). 12 липня 2015 року її було звільнено з посади сторожа матеріального складу КЕВ м. Чернігова за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, однак остаточного розрахунку з нею при звільненні не проведено.

З урахуванням зазначеного позивачка просила стягнути з відповідача на її користь премію, що надавались працівникам до 8 березня за 2014 року - 2015 роки, матеріальну допомогу до відпустки за 2014 рік, компенсацію за 6 днів відпустки та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 19 листопада 2015 року рішення районного суду скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з КЕВ м. Чернігова на користь ОСОБА_3 премію до 8 березня за 2014 - 2015 роки у сумі 500 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2014 рік у сумі 1 223 грн, всього 1 723 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційних скаргах, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права: КЕВ м. Чернігова просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції; ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати в повному обсязі; рішення апеляційного суду скасувати в частині відмови в позові та задовольнити позов в повному обсязі.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2015 року позивачку було поновлено на роботі і на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, тому не вбачав підстав для задоволення позову. При цьому зазначив, що при звільненні позивачки відповідач провів повний розрахунок.

Скасовуючи рішення районного суду й частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що при звільненні позивачки не була виплачена премія до 8 березня за 2014 - 2015 роки в сумі 500 грн й матеріальну допомогу на оздоровлення за 2014 рік в сумі 1 223 грн. При цьому вважав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення середнього заробітку на підставі ст. 117 КЗпП України, оскільки, на думку суду, зазначеною нормою закону передбачено стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише у разі невиплати звільненому працівникові сум, у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України, тобто у день звільнення, а оскільки в день звільнення позивачка не працювала й перебувала у відпустці, з вимогою до відповідача про розрахунок не зверталась, тому підстав для таких виплат не вбачав. Також вважав, що позивачем не доведені вимоги про завдання моральної шкоди.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 12 липня 2015 року ОСОБА_3 було звільнено з посади сторожа матеріального складу КЕВ м. Чернігова за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується витягом із наказу начальника КЕВ м. Чернігова (по стройовій частині) від 8 липня 2015 року № 124.

ОСОБА_3 вважала, що при її звільненні з роботи їй не було виплачено премії до 8 березня за 2014 рік у сумі 200 грн та за 2015 рік у сумі 300 грн, які на підставі п. 7.4.2 колективного договору та наказів начальника КЕВ м. Чернігова від 4 березня 2014 року № 33/адм та від 4 березня 2015 року № 37 відповідно в наведених сумах було виплачено всім працюючим жінкам установи.

Наведені обставини мали місце, на думку ОСОБА_3, через те, що її декілька разів, починаючи з 1 грудня 2013 року, незаконно звільняли з роботи і поновлення її на роботі відбувалось в судовому порядку.

КЕВ м. Чернігова є структурним підрозділом Збройних сил України, який повністю фінансується з Державного бюджету України.

У пп. 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) судам роз'яснено, що оскільки відповідно до ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, - власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, - з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з'ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами. Слід також враховувати, що умови та розмір оплати праці працівників установ і організацій, які фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

При вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

Відповідно до п. 4.2 Умов оплати правці працівників загальних (наскрізних) професій і посад бюджетних військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України від 24 січня 2006 року № 28 (z0107-06) , зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 7 лютого 2006 року (далі Умови оплати правці) командири військових частин у межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах, мають право надавати працівникам матеріальну допомогу, у тому числі на оздоровлення.

З часу первісного звільнення ОСОБА_3 з 1 грудня 2013 року з КЕВ м. Чернігова стягувався середній заробіток за час вимушеного прогулу за рішенням суду, ці суми були виплачені позивачу відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України і з даного приводу спір відсутній.

У КЕВ м. Чернігова була відсутня можливість і підстави для нарахування сум, заявлених ОСОБА_3

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, КЕВ м. Чернігова просив врахувати зазначене й ті обставини, що ОСОБА_3 на підставі зазначених рішень суду виплачено суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У дані проміжки часу ОСОБА_3, не знаходилась на робочому місці й не виконувала покладені згідно посадової інструкції обов'язки.

Крім того, ОСОБА_3 посилалась на те, що КЕВ м. Чернігова має нести відповідальність у порядку, передбаченому ст. 117 КЗпП України за несвоєчасне проведення з нею розрахунку при звільненні, якщо є заборгованість по заробітній платі. При цьому зазначала, що відповідно до ст. ст. 117, 237-1 КЗпП України КЕВ м. Чернігова має виплатити середній заробіток та моральну шкоду, тому просила задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; не навів у судовому рішенні мотивів відхилення указаних доводів.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 і таким чином, визнаючи порушення, допущені КЕВ м. Чернігова при звільненні останньої, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. ст. 117, 237-1 КЗпП України. При цьому обмежився загальними висновками про недоведеність позивачкою цих позовних вимог та не дав оцінки доводам останньої про неодноразові порушення вимог трудового законодавства, допущені КЕВ м. Чернігова при її звільненні, що неодноразово було встановлено рішеннями суду про її поновлення на роботі й не навів мотивів відхилення цих доводів.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційні скарги квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.