Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,
Черненко В.А., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 3 грудня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 27 серпня 1988 року перебувала у шлюбі з відповідачем, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2002 року розірвано, проте вони продовжували проживати однією сім'єю до вересня 2009 року. 25 серпня 2009 року вона отримала свідоцтво про розірвання шлюбу. При виїзді до іншого місця проживання ОСОБА_4 забрав частину спільного майна, в його користуванні залишились два автомобілі: "ВАЗ 2105", 1982 року випуску, та "ВАЗ 2107", 1998 року випуску, які були придбані за час шлюбу. Також у користуванні ОСОБА_4 знаходиться земельна ділянка площею 0,0888 га, розташована на території масиву "Муравище" Ківерцівського району Волинської області, яка була придбана 6 березня 2001 року та на якій знаходиться незавершене ними будівництво дачного будинку. Крім того, вважала, що поділу підлягають: побутова техніка та інші речі (предмети побутового вжитку); грошові вклади на рахунках у банках, а саме: 103 тис. грн у ПАТ КБ "ПриватБанк", 8 467 грн 52 коп., 1 010 грн 34 коп., 2 154 грн 53 коп. у ПАТ "Кредитпромбанк", 3 521,09 доларів США у ПАТ "Укрінбанк".
З урахуванням зазначеного та уточнивши позовні вимоги, позивачка просила виділити їй у власність земельну ділянку площею 0,0888 га, розташовану на території масиву "Муравище" Ківерцівського району Волинської області з незавершеним будівництвом садовим будинком, а відповідачу ОСОБА_4 виділити у власність побутову техніку та інші речі (предмети побутового вжитку) згідно з наведеним переліком, автомобілі "ВАЗ 2105", 1982 року випуску, та "ВАЗ 2107", 1998 року випуску, та грошові заощадження, а також стягнути на її користь судові витрати у справі.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 24 грудня 2014 року позовні вимоги в частині виділення у власність побутової техніки та інших речей (предметів побутового вжитку) згідно з наведеним переліком за заявою позивача залишено без розгляду.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинського області від 3 грудня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Виділено у власність ОСОБА_3 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0888 га, яка розташована на території масиву "Муравище" Ківерцівського району Волинської області. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля "ВАЗ 2107", 1998 року випуску, у розмірі 7 215 грн.
У інші частині позовних вимог відмовлено.
У касаційних скаргах, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову в позові; ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про повне задоволення її позову.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому у порядку поділу частки сторін у праві власності на це майно є рівними. При цьому, відмовляючи у поділі незавершеного будівництвом садового будинку, виходив із того, що право власності на нього як на об'єкт незавершеного будівництва не зареєстровано у встановленому законом порядку, а новостворене нерухоме майно стає об'єктом цивільних правовідносин з моменту завершення його будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації права власності на нього. Також вважав, що визнання права власності на будівельні матеріали, обладнання тощо як окремі від об'єкта незавершеного будівництва речі неможливе, оскільки, на думку суду, будучи використаними в процесі створення майна, вони стають невіддільними від нього. Відмовляючи у позовних вимогах про поділ спірних автомобілів, зазначив, що ОСОБА_4 під час перебування сторін у шлюбі у 1999 році відчужив автомобіль ВАЗ-2105 і кошти від реалізації цього автомобіля були використанні в інтересах сім'ї на придбання іншого автомобіля "ВАЗ-2107", який 6 вересня 2011 року під час розгляду справи був відчужений, тому вважав необхідним сягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію 1/2 частини його вартості. Недоведеними визнав позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача компенсації грошових коштів, зазначивши про те, кошти на рахунках відповідача на момент розірвання шлюбу були відсутні.
Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду. При цьому послався також на те, що не може бути прийнятий до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи від 5 червня 2012 року, оскільки при її проведенні не визначено перелік будівельних матеріалів і конструктивних елементів, які були придбані сторонами за час шлюбу і які кошти на це були витрачені. Також зазначив, що позивачка строк позовної давності не пропустила.
Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що з 27 серпня 1988 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2002 року розірвано. Відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області 25 серпня 2009 року зареєстровано розірвання шлюбу. За час шлюбу ОСОБА_4 6 березня 2001 року придбав земельну ділянку площею 0,0888 га для ведення садівництва, розташовану на території масиву "Муравище" Ківерцівського району Волинської області. 7 вересня 2006 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку. На земельній ділянці знаходиться незавершений будівництвом садовий будинок, який не прийнятий до експлуатації й право власності на нього не зареєстровано у встановленому законом порядку.
Також ОСОБА_4 за час шлюбу у 1999 році відчужив автомобіль ВАЗ-2105, який 23 березня 1999 року було знято з реєстраційного обліку для реалізації. Кошти від реалізації цього автомобіля були використанні в інтересах сім'ї на придбання іншого автомобіля. Згідно з біржовою угодою від 3 квітня 2004 року автомобіль "ВАЗ-2107", 1998 року випуску, придбаний ОСОБА_4 був відчужений останнім 6 вересня 2011 року. Вартість вказаного автомобіля на момент продажу становила 14 430 грн.
Кошти на рахунках ОСОБА_4 на момент розірвання шлюбу відсутні, банківський рахунок у ПАТ "Кредитпромбанк" відкритий на ім'я ОСОБА_4 для зарахування та виплати пенсії, у ПАТ КБ "ПриватБанк" - для зарахування зарплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 24, ст. 25, ч. 1 ст. 28 КпШС України, чинного на час придбання спірного майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Згідно із ч. 1 ст. 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.
Також аналогічне правове положення закріплене в ст. ст. 60, 70 СК України, ст. 368 ЦК України.
Частина 1 ст. 68 СК України передбачає, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
За положеннями ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач посилалась на те, що спірний будинок завершений будівництвом, придатний для проживання, проте відповідач не бажає вводити його до експлуатації та реєструвати, умисно уникаючи його поділу. При цьому зазначала, що суд не дав належної правової оцінки висновку експертизи, якою визначена ринкова вартість незавершеного будівництва, вартість будівельних конструкцій та елементів, використаних у будівництві та вартість робіт використаних у процесі будівництва, тому вважала необґрунтованою відмову суду у поділі цього спірного майна. Також указувала на наявність у відповідача коштів в іноземній валюті, які знаходяться на рахунках Укрінбанку.
Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 534 (534-2009-п) та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Відповідно до вимог ст. ст. 328, 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом .
У порушення наведеного та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; не навів у судовому рішенні мотивів відмови в позові щодо незавершеного будівництва садового будинку.
У пп. 25, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) судам роз'яснено, що у разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Апеляційний суд зазначеного не врахував і, встановивши, що автомобіль ВАЗ 2105 номерний знак НОМЕР_1 набутий за час шлюбу, належними доказами не спростував твердження ОСОБА_3, що він знаходиться у власності ОСОБА_5, незважаючи на видану ним довіреність на автомобіль іншій особі.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
у х в а л и л а :
Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Волинського області від 3 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
Д.Д. Луспеник
В.І. Журавель
С.Ф.Хопта
В.А.Черненко
С.П.Штелик