розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Драбівського району Черкаської області в інтересах держави до Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання договору купівлі-продажу нежилого приміщення недійсним за касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 5 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 26 жовтня 2015 року,

У червні 2015 року прокурор Драбівського району Черкаської області звернувся до суду в інтересах держави, посилаючись на те, що рішенням Кононівської сільської ради від 18 січня 2008 року було вирішено продати приміщення дитячого садка за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 Зазначене рішення вважав незаконним, оскільки об'єкти освіти і науки, що фінансуються із бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані із навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

На підставі викладеного, прокурор просив визнати незаконним та скасувати зазначене рішення сільської ради; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного приміщення й повернути його у власність територіальної громади с. Кононівка Драбівського району Черкаської області.

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 5 серпня 2015 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 26 жовтня 2015 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено з інших правових підстав.

У касаційній скарзі заступник прокурора Черкаської області просить ухвалені в справі судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірне приміщення, як дошкільний навчальний заклад, починаючи з 2004 року не використовувалось. При цьому суд не вбачав порушень законодавства при укладенні договору купівлі-продажу приміщення дитячого садка між територіальною громадою села в особі Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області та ОСОБА_3, вважав останнього добросовісним набувачем і підстав витребування придбаного ним майна, передбачених ст. 388 ЦК України не вбачав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд вважав, що зазначене рішення сільської ради суперечить закону, оскільки дошкільні навчальні заклади, засновані на комунальній формі власності, джерелами фінансування яких є кошти місцевих бюджетів, не підлягають приватизації та використанню не за призначенням, тобто не для навчального та наукового процесу, визнавши таким чином позов прокурора обґрунтованим. Разом із тим апеляційний суд зазначив, що прокурор пропустив трирічний строк звернення до суду з позовом про визнання незаконним правого акту органу місцевого самоврядування, який закінчився 15 січня 2015 року, звернувшись з позовом у червні 2015 року, й відмовив прокурору в позові за пропуском позовної давності.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Кононівської сільської ради Драбівського районуЧеркаської області від 26 березня 2004 року вирішено провести злиття двох дитячих установ: "Яблунька" та "Калинка" в одну дитячу установу "Яблунька" із 1 червня 2004 року.

У власності Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого підставі рішення виконавчого комітету сільської ради від 22 травня 2007 року перебувало приміщення дитячого садка за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області від 18 січня 2008 року вирішено продати приміщення дитячого садка по АДРЕСА_2, вартість якого не менше експертної оцінки.

Відповідно до висновку Черкаської торгово-промислової палати про вартість будівель та споруд дитячого садка, розташованих за вищевказаною адресою, станом на 15 лютого 2008 року вартість об'єкту оцінки складає 18 200 грн.

14 травня 2008 року територіальна громада с. Кононівна в особі Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської областіта ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу нежилого приміщення дитячого садка, відповідно до якого продавець продав і зобов'язався передати у власність покупця нежиле приміщення - дитячий садок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а покупець купив і зобов'язується прийняти вказане майно у власність та сплатити за нього 18 200 грн.

Згідно з п. 1.1 зазначеного договору у власність покупця передано об'єкт: дитячий садок (А1, а), цегляний, загальною площею 205,3 кв. м, сарай (Б), погріб (В), колодязь (І). Зазначений об'єкт продано за 18 200 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпоряджання об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Пунктом 30 ст. 26 указаного Закону України передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської ради приймаються рішення щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про дошкільну освіту" дошкільний навчальний заклад - навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

Особливості правового режиму майна дошкільних навчальних закладів визначені, зокрема ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту", чч. 5, 6 якої передбачено, що вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовується виключно для роботи з дітьми. Майно, яке є державною або комунальної власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою.

Засновник (власник) державного чи комунального дошкільного навчального закладу не має права безпідставно ліквідувати його, зменшувати в ньому площу території, кількість груп, а також здавати в оренду приміщення (будівлі).

Реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективами та державними господарствами, допускається лише територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму.

Відомостей про рішення загальних зборів села чи проведення референдуму з цього приводу матеріали справи не містять.

Відмовляючи у задоволенні позову через безпідставність, а апеляційний суд у зв'язку з пропуском позовної давності, суди не звернули уваги на таке.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України (254к/96-ВР) , які закріплюють обов'язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13), споживачів (ст. 42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (ст. 55).

У ст. 15 ЦК України безпосередньо не визначаються органи, які здійснюють захист цивільних прав.

Так, крім органів, зазначених у ст. 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють їх захисту, зокрема, органи прокуратури.

У ч. 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст. ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку п. 2 ст. 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

У разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах від 1 липня 2015 року № 6-178цс15, від 17 лютого 2016 року № 6-2407 цс 15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 16 вересня 2015 року № 6-68цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Прокурор Драбівського району Черкаської області звернувся до суду з позовом як позивач.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що про наявність оспреного рішення сільської ради прокуратурі стало відомо після отримання інформації на запити до органу місцевого самоврядування та комунального підприємства "Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації" у червні 2015 року й опрацювання отриманих матеріалів та надання оцінки їх законності. Зазначене приміщення перебувало у власності Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області.

Проте суди у порушення ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, доводів сторін не перевірили, не встановили фактичних обставин справи та не навели у рішеннях мотивів відхилення зазначених доводів.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення в задоволеній частині позову не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області задовольнити частково.

Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 5 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 26 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.