розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Одеської міської ради, Управління земельних ресурсів Держкомзему у м. Одесі про скасування рішення міської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 28 жовтня 2015 року,

У серпні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що їй згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 2 березня 1998 року, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради народних депутатів від 20 грудня 1997 року № 872, належить земельна ділянка НОМЕР_1 площею 0,0440 га по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для садівництва. Суміжна земельна ділянка НОМЕР_2 площею 0,0460 га по АДРЕСА_2 рішенням Одеської міської ради від 15 червня 2004 року № 2854-ХХІV передана у приватну власність ОСОБА_5 25 листопада 2005 року останній отримав державний акт на право власності на земельну ділянку. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 5грудня 2011 року земельна ділянка по АДРЕСА_2 за цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва, належить на праві власності ОСОБА_4

ОСОБА_3 вважала, що рішення Одеської міської ради від 15 червня 2004 року прийняте з порушенням вимог ч. 1 ст. 118 ЗК України, оскільки вона згоди на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_5 не надавала, межі земельної ділянки в натурі не встановлювались і не закріплювались довгостроковими межовими знаками, тому просила суд скасувати вказане рішення Одеської міської ради та державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 площею 0,0460 га, виданий на ім'я ОСОБА_5

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 жовтня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не зазначила у позові, яке саме її суб'єктивне право порушене рішенням Одеської міської ради від 15 червня 2004 року щодо передачі ОСОБА_5 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,0460 га по АДРЕСА_2, з дотриманням вимог ст. ст. 116, 118 ЗК України. При цьому власник і користувач земельної ділянки не має права чинити перешкоди в оформленні сусідом права на землю.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що письмові докази, які містяться в матеріалах справи, свідчать про те, що ОСОБА_3 надавала згоду на оформлення документів щодо приватизації ОСОБА_5 земельної ділянки і протягом довгого часу після її проведення не пред'являла претензій ні до ОСОБА_5, ні до його спадкоємця - ОСОБА_4

Проте повністюпогодитись із таким висновкомапеляційного суду не можна.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 2 березня 1998 року, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради народних депутатів від 20 грудня 1997 року № 872, ОСОБА_3 належить земельна ділянка НОМЕР_1 площею 0,0440 га по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для садівництва.

Суміжна земельна ділянка НОМЕР_2 площею 0,0460 га по АДРЕСА_2 рішенням Одеської міської ради від 15 червня 2004 року № 2854-ХХІV передана у приватну власність ОСОБА_5, 25 листопада 2005 року останній отримав державний акт на право власності на земельну ділянку.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 5 грудня 2011 року земельна ділянка по АДРЕСА_2 за цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва, належить на праві власності ОСОБА_4

У ст. 1 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У ч. 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, 25 листопада 2005 року ОСОБА_5 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 площею 0,0460 га по АДРЕСА_2, однак лінійні розміри земельної ділянки в плані меж земельної ділянки державного акта не співпадають з лінійними розмірами в технічній документації з інвентаризації земельної ділянки ОСОБА_5, яку затвердила Одеська міська рада.

При цьому ОСОБА_3 зазначала, що ОСОБА_5, самовільно захопивши частину загального проїзду, зменшив ширину цього проїзду з 3,0 м до 1,3 м та зробив неможливим під'їзд до належної їй земельної ділянки, чим порушено її право землекористування.

Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, не перевірив доводів позивача та не з'ясував, чи під час отримання ОСОБА_5 державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 площею 0,0460 га було самовільно захоплено частину загального проїзду, чи не порушено у зв'язку з цим вимоги ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", а саме пп. 3.22, 3.51, згідно з якими передбачена ширина проїздів - 3 м, а для проїзду пожежних машин - 3,5 м.

Крім того, з висновку судово-почеркознавчої експертизи від 20 лютого 2014 року № 8561/02 убачається, що підпис в заяві про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки від 20 січня 2004 року, розміщений у нижній частині документа, у розділі "Погодження суміжних землекористувачів щодо місцезнаходження меж земельних ділянок" виконано не самою ОСОБА_3, а іншою людиною.

Згідно зі ст. 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрова зйомка включає, зокрема, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Разом з тим апеляційний суд, вдавшись до спростування висновку зазначеної експертизи, не навів належних та допустимих доказів на підтвердження своїх висновків, тому таківисновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Крім того, апеляційний суд безпідставно погодився з висновком районного суду про те, що позивач, пред'явивши позов, не довела порушення її прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник або землекористувач може вимагати усунення порушень його прав на землю.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище обставини справи уваги не звернув; зазначених вимог закону не врахував; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; не дослідив і не оцінив доводи й докази сторін та, дійшовши передчасного висновку про те, що позивач не довела чим порушені її права, залишив без змін рішення суду першої інстанції.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.