розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Октябрська районна у м. Полтаві рада, управління Держземагентства у м. Полтаві, про усунення перешкод у здійсненні права на приватизацію земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 19 листопада 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, має право оформити право власності на земельну ділянку, яка знаходиться під будівлею належного їй гаража АДРЕСА_1, та земельну ділянку, необхідну для його обслуговування, однак власник суміжної земельної ділянки - ОСОБА_4 - не надає відповідь на отриману від неї пропозицію про погодження меж земельної ділянки. Унаслідок відсутності письмової згоди про погодження меж із суміжним землевласником виконавчий комітет Октябрської районної у м. Полтаві ради відмовив їй у затвердженні виготовленої документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

З урахуванням зазначеного позивачка просила усунути перешкоди у здійсненні права на приватизацію зазначеної земельної ділянки та надати право на погодження та затвердження виготовленої землевпорядною організацією технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 серпня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Усунуто ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права на приватизацію земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража за адресою: АДРЕСА_1, площею 59 кв. м, які чинить власник суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 Надано ОСОБА_3 право на погодження затвердження виготовленої

ТОВ НВІ "Земресурс" технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо об'єкта: землі житлової та громадської забудови для будівництва індивідуального гаража за адресою:

АДРЕСА_1, площею 59 кв. м без письмової згоди власника суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання від 8 травня 2014 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 19 листопада 2015 року рішення районного суду скасовано й у задоволенні позовуОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, який є суміжним землекористувачем, відмовляючи позивачу у погодженні меж суміжних земельних ділянок, чинить перешкоди у здійсненні права на приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться у її користуванні. При цьому вважав, що з урахуванням встановлених обставин, позивачу має бути надано право на приватизацію його земельної ділянки без погодження меж суміжного землекористування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що відповідач права позивача на приватизацію земельної ділянки не порушувала. При цьому послався на те, що обраний позивачем спосіб судового захисту не відповідає чинному законодавству, оскільки не передбачено узгодження в судовому порядку меж земельної ділянки одним із суміжних землекористувачів за відсутності такої згоди.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_3 є власником гаража АДРЕСА_1, на підставі рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 4 січня 2005 року, виданого Головним управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення, зареєстрованого КП "Полтавське БТІ Інвентаризатор" 2 лютого 2005 року.

Пунктом 8 рішення Октябрської районної у м. Полтаві ради від 29 травня 2014 року "Про надання дозволу на виготовлення технічне документації із землеустрою" ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 59 кв. м для будівництва індивідуального гаража.

Згідно з п. 8.1 указаного рішення зобов'язано ОСОБА_3 звернутись до геодезичної організації з приводу виготовлення технічної документації із землеустрою на вказану земельну ділянку та до 1 червня 2015 року надати на затвердження технічну документацію.

На замовлення ОСОБА_3 ТОВ НВІ "Земресурс" виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на підставі якої земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаража площею 0,0059 га, форма власності - комунальна, зареєстрована Управлінням Держземагентства у м. Полтаві Полтавської області 27 вересня 2014 року.

Листом від 21 жовтня 2014 року Октябрська районна у м. Полтаві рада повідомила ОСОБА_3 про неможливість позитивно вирішити питання щодо затвердження технічної документації на земельну ділянку для будівництва індивідуального гаража АДРЕСА_1, оскільки межі земельної ділянки не погоджені із суміжними землевласниками та землекористувачами.

21 жовтня 2014 року ОСОБА_3 направила на адресу ОСОБА_4 пропозицію щодо погодження меж належної їй земельної ділянки, яка отримана відповідачем 28 жовтня 2014 року.

27 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернулася до виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради із заявою про вирішення земельного спору щодо межі земельної ділянки із суміжним землевласником ОСОБА_4 та отримала відповідь про те, що вирішення даного питання не відноситься до повноважень Октябрської районної в м. Полтаві ради.

Складовою виготовленої на замовлення позивача геодезичною організацією технічної документації є акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, згідно з яким межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 площею 59 кв. м, наданої для будівництва індивідуального гаража, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками у кількості 8 штук, які пред'явлені та передані на зберігання ОСОБА_3

У акті зазначено, що він складений ОСОБА_3 та ТОВ НВІ "Земресурс" 8 травня 2014 року у присутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок.

Акт підписаний лише позивачем та ТОВ НВІ "Земресурс" та не містить підпису ОСОБА_4, яка зазначена власником/користувачем суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Листом Октябрської районної в м. Полтаві ради від 21 жовтня 2014 року ОСОБА_3 було повідомлено про неможливість позитивного вирішення питання про затвердження їй технічної документації із землеустрою.

Відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку із тим, що позивач неправильно обрала спосіб судового захисту, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Обґрунтовуючи заперечення проти апеляційної скарги, позивачка посилалась на те, що у неї з відповідачкою відсутній спір щодо користування їх суміжними земельними ділянками, а ст. 198 ЗК України передбачено погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Зазначала, що саме відсутність такого погодження меж є перешкодою у реалізації її права на отримання нею у власність земельної ділянки, яка є у її користуванні.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд за зазначені положення закону уваги не звернув, доводів позивача не перевірив, не навів у рішенні мотивів їх відхилення та дійшов передчасного висновку про обрання позивачем способу судового захисту, що на думу суду, не відповідає вимогам закону.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не може вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 19 листопада 2015 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.