розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_4, третя особа - Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 2 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2015 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа - Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання факту родинних відносин, зміну черговості права на спадкування, визнання права власності, у якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина квартиру АДРЕСА_1.

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його рідна сестра ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина на спірну квартиру. Зазначав, що у ОСОБА_5 дітей не було, їх батьки померли, а її чоловік помер ще у 1997 році, тому він є єдиним спадкоємцем другої черги після смерті ОСОБА_5 Оформити належним чином спадщину він не має можливості, оскільки ОСОБА_4 утримує у себе оригінали правовстановлюючих документів на квартиру та не дає доступу до квартири, забрала від квартири ключі. Державним нотаріусом Другої дніпропетровської нотаріальної контори йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право власності на спірне спадкове майно у порядку спадкування за законом.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 залишено без розгляду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 2 березня 2015 року позовОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 у м. Дніпропетровську, загальною площею 32 кв. м, жилою площею 18,3 кв. м, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Справа в апеляційному порядку розглядалась неодноразово.

Останньою ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2015 року рішення районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги ОСОБА_3 є законними і обґрунтованими. При цьому зазначив про те, що позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно. Вважав, що у разі відмови нотаріуса в оформленні спадщини він має право на звернення до суду з таким позовом.

Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду. При цьому послався на те, що відсутність оригіналу правовстановлюючих документів на спадкове майно позбавляє позивача можливості належним чином оформити свої майнові права на спадщину та отримати відповідне свідоцтво.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є рідними братом та сестрою.

Квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 6 червня 1995 року на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_5 та її чоловіку ОСОБА_6

Після смерті чоловіка ОСОБА_6, ОСОБА_5 успадкувала Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яку у встановлений законом строк прийняв спадкоємець - ОСОБА_3

Державним нотаріусом Другої дніпропетровської нотаріальної контори було відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У ст. 1264 ЦК України зазначено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умовами, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

В обґрунтування доводів скарги ОСОБА_4 послалась на те, що ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2015 року ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року, якою її позовні вимоги залишено без розгляду, було скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Отже, неправильне залишення первісного позову без розгляду, було підставою для скасування зазначеної ухвали. А це потягло за собою вирішення позовних вимог ОСОБА_3 без розгляду та вирішення взаємопов'язаних позовних вимог ОСОБА_4

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що судові процедури при розгляді справ повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк.

Крім того, у цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.

Так, згідно ч. 1 ст. 126 ЦПК України суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Оскільки позовні вимоги у цій справі є однорідними з позовними вимогами в іншій справі, правові висновки та обставини кожного із них для правильного їх вирішення залежать одна від одної, та, виходячи з вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд повинен був обговорити питання про об'єднання позовів.

Необхідність та порядок вчинення таких дій роз'яснено судам у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (v0002700-09) , а саме, що позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.

Від вирішення таких процесуальних дій залежить своєчасний і правильний розгляд заявлених вимог як ОСОБА_4, так і ОСОБА_3 Зазначені дії можуть бути виконані на будь-якій стадії процесу.

ОСОБА_3 без розгляду та вирішення взаємопов'язаних позовних вимог ОСОБА_4

У порушення ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України судина зазначені положення закону уваги не звернули, доводів сторін не перевірили, не встановили фактичних обставин справи та не навели у рішеннях мотивів відхилення зазначених доводів.

Отже, висновки судів про задоволення позову є передчасними, ґрунтуються на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 2 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.