розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Перша Херсонська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 24 березня 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що вона, перебуваючи у скрутному матеріальному становищі та потребуючи догляду і допомоги за віком та станом здоров'я після хвороби, скористалася пропозицією двоюрідної племінниці, яка запропонувала послуги свого сина ОСОБА_5 для догляду за нею. За домовленістю був оформлений договір дарування належної ОСОБА_4 на праві власності з 1973 року квартири АДРЕСА_1ОСОБА_5, який посвідчений 17 серпня 1999 року державним нотаріусом Першої Херсонської державної нотаріальної контори за реєстровим № 12310.

Вказувала, що весь час позивачка продовжувала проживати у своїй квартирі, сплачувала комунальні платежі, поселяла у квартирі квартирантів. Відповідач періодично з'являвся у квартирі та у березні 2015 року ОСОБА_5 вселився до квартири із сім'єю, внаслідок чого виник конфлікт.

Просила визнати недійсним зазначений договір дарування як укладений внаслідок помилки щодо неправильного сприйняття істотних умов договору та визнати за нею право власності на квартиру.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2015 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Першої Херсонської державної нотаріальної контори 17 серпня 1999 року за реєстровим № 1-2310. Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 24 березня 2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2015 року у частині визнання за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 17 серпня 1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 червня 1993 року. Договір посвідчений 17 серпня 1999 року державним нотаріусом Першої Херсонської державної нотаріальної контори за реєстровим № 1-2310 (а. с. 7).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 56 ЦК Української РСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість.

Згідно з вимогами ст. 243 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Аналогічне визначення договору дарування передбачено і у ст. 717 ЦК України від 2003 року.

Із аналізу норм права вбачається, що договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-93цс16.

Із довідок про стан здоров'я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, вбачається, що остання з 1998 року перебуває під наглядом з діагнозом аденокарцинома. Перенесла оперативне втручання у 1999 році, страждає цукровим діабетом ІІ типу. У наступний період перебувала на лікуванні: 11 травня 2005 року - інфаркт міокарда; 2007 року дифузно-фіброзна мастопатія, деформуючий остеоартроз з пошкодженням крупних суглобів; 2011 рік - атеросклероз судин нижніх кінцівок ХНН ІІІ-ІV ст., операція 15 жовтня 2011 року; 2014 року хронічна двостороння сенсоневральна туговухість, лівосторонній отит; 13 травня 2015 року - операція лазер корекція на лівому оці, ретинопатія, нефропатія та фоні цукрового діабету ІІ типу (а. с. 10, 11).

Згідно з довідкою Житлово-експлуатаційного об'єднання житлово-будівельного кооперативу "Днепровец" від 19 травня 2015 року ОСОБА_4 зареєстрована та постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 з 12 жовтня 1973 року. ОСОБА_5 зареєстрований у квартирі з 22 квітня 2015 року (а. с. 9).

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами існувала домовленість щодо надання сім'єю ОСОБА_5 допомоги позивачці. Така допомога періодично надавалася до весни 2015 року часу реєстрації та вселення ОСОБА_5 із сім'єю до квартири АДРЕСА_1. Зазначені обставини підтверджуються поясненнями світків та не заперечуються самим ОСОБА_6

Суди дійшли правильного висновку, що позивачка за станом здоров'я та внаслідок похилого віку,потребувала допомоги і, укладаючи договір дарування помилялася щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, оскільки вважала цей договір зобов'язанням з надання допомоги та догляду за нею. Крім того, передача квартири фактично у власність відповідача не відбулася та позивачка продовжує проживати в квартирі, розпоряджатися нею та оплачувала комунальні послуги, що підтверджується розрахунковими книжками (а. с. 51).

Згідно зі ст. 76 ЦК Української РСР, яка аналогічна змісту ст. 261 ЦК України, перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Доводи відповідача про порушення позивачкою строку позовної давності не можуть бути взяті до уваги, оскільки про те, що позивачка помилялася щодо природи правочину вона усвідомила тільки навесні 2015 року, коли відповідач зареєструвався у квартирі та вселився у неї разом з дружиною та дитиною.

На доводи особи, яка подала касаційну скаргу щодо неправильного розрахунку судового збору, то касаційний суд зазначає, що позивачка вказала дві позовні вимоги - про визнання договору дарування недійсним та про визнання права власності на квартиру. Отже судовий збір відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Суди обґрунтовано задовольнили позов частково. Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої й апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 24 березня 2016 року залишити без змін.