Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Коротуна В.М., Мазур Л.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Косівщинська" про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати, за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_5, на рішення Сумського районного суду Сумської області від 03 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 11 лютого 2016 року,

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила розірвати договір оренди землі від 04 січня 2005 року, укладений між нею та ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" з підстав систематичної несплати орендної плати та стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 2 197,27 грн з рахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 426,14 грн та три проценти річних у розмірі 99,99 грн.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 03 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 11 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог про розірвання договору оренди землі скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.

У решті судові рішення не оскаржуються, а тому відповідно до ст. 335 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,72 га, на території Косівщинської сільської ради Сумського району.

04 січня 2005 року між ОСОБА_4 та ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" було укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_4 надала у строкове платне користування належну їй на праві власності земельну ділянку, а товариство зобов'язалось сплачувати орендну плату у розмірі 442 грн за рік. Відповідно до п. 11 договору оренди землі обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата повинна вноситься до 30 числа останнього у звітному році місяця. Договір укладено на п'ять років.

01 січня 2009 року між сторонами було укладено додатковий договір до договору оренди землі, яким, зокрема орендна плата встановлена у розмірі 1 083,75 грн.

Також судами встановлено, що орендна плата за 2011-2013 роки була виплачена ОСОБА_4 27 листопада 2013 року, тобто орендна плата за 2011-2012 роки була виплачена відповідачем з порушенням визначених договором строків, а тому позивач просила розірвати укладений сторонами договір оренди землі з підстав систематичної несплати орендної плати.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вказаних вимог позивача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 21 цього Закону розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити нормативному акту, чинному на час укладення договору оренди.

У частині 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України (2768-14) та іншими законами України.

Згідно з п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земелькою ділянкою є систематична несплата орендної плати.

За змістом зазначених норм договір оренди землі можливо розірвати лише у разі систематичної несплати орендної плати, разове порушення умов договору у цій частині не є підставою для його розірвання.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12.

На підставі вказаного колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли правильного висновку, що орендна плата за користування земельною ділянкою ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" за 2011-2012 роки була виплачена позивачу з порушенням визначених договором строків, однак у повному обсязі з нарахуванням інфляційних сум та пені, за 2013 рік вона була виплачена їй своєчасно і у повному обсязі, порушення визначених договором строків виплати орендної плати за 2011-2012 роки не є систематичною несплатою орендної плати та не може бути визначено як істотне порушення, а тому не може бути підставою для дострокового розірвання договору оренди землі.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Отже підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, а тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - відхилити.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 03 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 11 лютого 2016 року залишити без змін.