розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 02 березня 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 16 вересня 2005 року між ним та ВАТ КБ "Надра" був укладений кредитний договір № 551/П/2005-840, за умовами якого банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у розмірі 18 тис. дол. США зі сплатою 12 % річних зі строком повернення до 15 вересня 2025 року. Умовами кредитного договору, а саме пунктом 3.3.2 передбачено сплату щомісячного мінімального платежу у розмірі 200 дол. США.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 16 вересня 2015 року між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1.

На думку позивача при укладенні кредитного договору було порушено положення статей 203, 215 ЦК України, ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме у договорі відсутні істотні умови: ціна, тобто сукупна вартість кредитного договору; відсутній детальний розрахунок загальної вартості кредиту для споживача, що позбавило позичальника можливості оцінити умови та порядок погашення кредиту. Крім того, графік погашення кредиту передбачає щомісячно сплату грошової суми, яка складається з суми погашення основного боргу та відсотків за користування кредитними коштами, але відсоткова ставка, виходячи з умов договору, розрахована невірно, графік погашення кредитних коштів взагалі позичальнику не надавався. Також не відповідає вимогам справедливості додаткова угода № 1 до кредитного договору, згідно з якою сплата одноразово, не пізніше дати надання кредиту, плати за управління кредитом у розмірі 1 % від суми кредиту, що становить 180 дол. США, та оплата за управління кредитом, яка нараховується щомісячно протягом дії кредитного договору з розрахунку 0,25 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом, впливає на збільшення загальної суми заборгованості, тобто ці умови є несправедливими.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив визнати недійсним кредитний договір від 16 вересня 2005 року № 551/П/2005-840 з підстав його невідповідності положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , якими встановлено, що виконавець, виробник не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір від 16 вересня 2005 року № 551/П/2005-840 та додаткову угоду № 1 від 16 вересня 2005 року до цього договору, укладені між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_4

Визнано недійсним договір іпотеки від 16 вересня 2005року, укладений між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі № 7502, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 02 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

Судами встановлено, що 16 вересня 2005 року між ним та ВАТ КБ "Надра" був укладений кредитний договір № 551/П/2005-840, за умовами якого банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у розмірі 18 тис. дол. США зі сплатою 12 % річних зі строком повернення до 15 вересня 2025 року.

Цільове призначення кредиту згідно з п. 1.2 вказаного договору - на придбання квартири в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 12,0 % на рік. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється із розрахунку 360 днів у році (п. 1.3.1 договору). Банк надав кредит строком на 240 місяців до 15 вересня 2025 року (п. 1.4 договору).

Умовами кредитного договору, а саме пунктом 3.3.2 передбачено сплату щомісячного мінімального платежу у розмірі 200 дол. США.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а також відсутність хоча б однієї з істотних умов правочину, встановлених спеціальними законами.

У частині 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'зується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) (в редакції чинній на момент укладення сторонами оспорюваних правочинів) передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виготівниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав. У пункті 3 ст. 12 Закону визначено, що продавець (виготівник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві товар (роботу, послугу), який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформацію про товар (роботу, послугу), що надається продавцем (виготівником, виконавцем). Споживач має право на одержання необхідної, доступної та достовірної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх компетентного вибору (п. 1 ст. 18 Закону).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Статтею 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що клієнт має право на доступ до інформації, а саме ціну банківських послуг.

Права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.

Судами встановлено, що за договором купівлі-продажу від 16 вересня 2005 року позивач придбав квартиру АДРЕСА_1. І саме на придбання цієї квартири відповідачем і був наданий кредит. З тексту кредитного договору та додаткової угоди вбачається, що договором передбачені умови і порядок видачі та погашення кредиту, розмір кредиту, розмір відсотків та інших платежів за користування кредитом, строк погашення кредиту та розмір щомісячного мінімального платежу для погашення кредиту.

З наданої відповідачем копії "Анкета-Заявление на получение кредита с целью приобретения недвижимости" (а.с. 43-45) вбачається, що позивач звернувся до банку з заявою про отримання споживчого кредиту у розмірі 18 тис. дол. США зі сплатою 12 % річних на термін 240 місяців. В заяві він повідомив про свої доходи та намір придбати нерухомість вартістю 141 400 грн,

З наявних у справі документів: довідки про суму сплати відсотків за користування кредитом від 17 вересня 2005 року (а.с. 100) та арифметичного розрахунку графіка погашення за кредитним договором від 16 вересня 2005 року № 551/П/2005-840, вбачається, що позивачу була надана інформація щодо прогнозованого обсягу сплати відсотків за кредитним договором.

На момент підписання кредитного договору позивач був дієздатною особою, мав можливість ознайомитися з усіма умовами кредитування та у разі необхідності отримати відповідну консультацію у спеціаліста. Підписавши вказаний договір та додаткову угоду до нього, позивач реалізував своє право на отримання кредиту на визначених у договорі умовах.

З урахуванням вказаного, апеляційний суд, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки оспорювані правочини відповідають вимогам закону.