Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Демяносова М.В., Леванчука А.О., Парінової І.К.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_6, на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області про визнання недійсним заповіту від 4 серпня 2014 року, реєстраційний № 270, посвідченим Злинською сільською радою Маловисківського району Кіровоградської області, складеним ОСОБА_7

Позивач посилався на те, що він є сином ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, і за положеннями ст. 1261 ЦК України є єдиним спадкоємцем першої черги за законом.

Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина, яка складається з: житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 та двох земельних ділянок площею по 5 га кожна, за НОМЕР_1, НОМЕР_2, що знаходяться на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області.

При зверненні до Злинської сільської ради для отримання документації, пов'язаної з оформленням спадщини, він дізнався про існування заповіту, посвідченого 4 серпня 2014 року секретарем Злинської сільської ради Маловисківського району на користь ОСОБА_5

Позивач стверджував, що на момент посвідчення заповіту волевиявлення спадкодавця не було вільним і обставини складання правочину свідчать про необізнаність заповідача, а також нікчемність правочину в силу ст. 1257 ЦК України.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення у справі про задоволення позову.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що, ухвалюючи оскаржувані у справі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених ОСОБА_4 позовних вимог, оскільки останній не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що заповіт складено за відсутності волевиявлення заповідача. При цьому судами не встановлено порушень щодо оформлення та посвідчення спірного заповіту.

Такий висновок судів ґрунтується на правильно встановлених у справі обставинах та вимогах закону.

Наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими і правильність вищезазначених висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, відхилити, рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року залишити без змін.