розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - ПАТ "Кривбасзалізорудком"), в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, спричинену втратою професійної працездатності внаслідок професійного захворювання, у розмірі 275 тис. грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що впродовж тривалого часу працював у шкідливих умовах на підприємствах відповідача, внаслідок чого отримав професійне захворювання. За висновком МСЕК від 13 лютого 2014 року йому встановлено 30 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Кривбасзалізорудком" на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральної шкоди 18 тис. грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Кривбасзалізорудком" просить скасувати рішення суду першої, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно зі ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про охорону праці" роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним, орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) ).

Розглядаючи справу, суд правильно встановив, що при виконанні трудових обов'язків на підприємствах відповідача здоров'ю позивача була заподіяна шкода, він втратив професійну працездатність в розмірі 30 % і в зв'язку з негативними фізіологічними змінами являється інвалідом 3 групи. Позивач, для підтримання свого стану здоров'я, вимушений постійно лікуватися, бути не вдома, що спричиняє йому моральні страждання.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_4 та вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи в касаційному порядку не передбачено.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2016 року залишити без змін.