розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_6, після смерті якої відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яку спадкодавець заповіла їй, склавши за життя нотаріально посвідчений заповіт.

Посилаючись на те, що на час відкриття спадщини вона тривалий час проживала разом із тіткою, доглядала за нею та здійснила її поховання, вважала себе такою, що прийняла спадщину, а тому не звернулась до нотаріуса у передбачений законом строк, позивач просила визнати причини пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 поважними та визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 січня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визначено ОСОБА_4 додатковий строк терміном у два місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2016 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2016 року та залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 січня 2016 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивач є юридично необізнаною особою, не має юридичної освіти та відповідного обсягу знань, необхідних для реалізації спадкоємцем права на спадщину, а також з доведеності факту проживання позивача зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що сама по собі юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку, а факт проживання позивача зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не є підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 25 березня 2013 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Кудрявцевим В.О. посвідчено заповіт, яким ОСОБА_6 на випадок своєї смерті заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 (а. с. 6).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла (а. с. 5).

Спадкоємцем померлої за законом є її онук ОСОБА_5 за правом представлення, оскільки його батько ОСОБА_8, який є сином спадкодавця, помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно копії спадкової справи 79/13, заведеної приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Прожуган М.А., ОСОБА_5 прийняв спадщину (а. с. 40-84).

Постановою від 18 травня 2015 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Прожуган М.А. відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а. с. 84).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

За частиною 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У абз. 6 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) судам роз'яснено, що, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

При цьому поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Належних, достатніх та безспірних доказів згідно ст. ст. 57- 59, 212 ЦПК України поважності причин пропуску строку для визначення додаткового строку для прийняття спадщини позивач не надав, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, при цьому вірно вказав, що сама по собі юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку, а факт проживання позивача зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не є підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанціїнорм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2016 року, тому що судове рішення законне та обґрунтоване.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини залишити без змін.