розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 03 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 08 лютого 2016 року,

У квітні 2015 року публічне акціонернетовариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду із вказаним вище позовом, у якому просило стягнути із ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 164 551 грн 35 коп., із яких: заборгованість за кредитом - 21 499 грн 79 коп., заборгованість за відсотками - 65 783 грн 96 коп., заборгованість з комісії - 2 076 грн 36 коп., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань - 75 191 грн 24 коп.

На обгрунтування позову позивач зазначав, що 28 листопада 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно із яким останній отримав кредит у розмірі 57 747 грн 90 коп. на придбання автомобіля та його оформлення, з терміномкористування до 28 листопада 2011 року.

У зв'язкуз неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість на вказану вище суму, яку банк просив стягнути з відповідача.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 03 грудня 2015 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 08 лютого 2016 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України обов'язком позичальника за кредитним договором є, зокрема, повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.

Судами встановлено, що 28 листопада 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно із яким останній отримав кредит у розмірі 57 747 грн 90 коп., із яких 44 940 грн - кошти на придбання автомобіля, 12 807 грн 90 коп - на сплату страхових платежів, передбачених договором, на термін з 28 листопада 2006 року до 28 листопада 2011 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п. 6.2 договору.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28 листопада 2006 року між сторонами було укладено договір застави, згідно із яким ОСОБА_3 передав у заставу банку автомобіль марки ВАЗ-21112, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 44 940 грн.

Рішеннями Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 08 листопада 2010 року та апеляційного суду Чернігівської області від 22 лютого 2011 року, ухваленими у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним 28 листопада 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, в розмірі 59 тис. грн, яка складається з поточного кредиту - 15 154 грн 16 коп., поточних відсотків - 178 грн 94 коп., простроченого кредиту - 20 477 грн 95 коп., прострочених відсотків - 21 553 грн 46 коп., пені, з урахуванням її зменшення, - 1 635 грн 49 коп., звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ-21112, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3, шляхом його продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу цього автомобіля з іншою особою-покупцем, передано в заставу ПАТ КБ "ПриватБанк" шляхом вилучення у ОСОБА_3 належного йому на праві власності автомобіля ВАЗ-21112, 2006 року випуску, номер кузова/шасі: ХТА21112070255263, державний номерний знак НОМЕР_1, та надано ПАТ КБ "ПриватБанк" повноваження знімати автомобіль з обліку в органах Державної автомобільної інспекції та всі повноваження, необхідні для здійснення продажу вказаного автомобіля.

Згідно з випискою від 27 серпня 2012 року по рахунку ОСОБА_3, відкритого для погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним 28 листопада 2006року, від реалізації автомобіля ВАЗ-21112, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, було зараховано грошові кошти в сумі 32 400 грн, які були розподілені наступним чином: 16 200 грн - прострочений кредит; 362 грн 54 коп. і 7 488 грн - витрати, пов'язані з реалізацією автомобіля (п. 2.2.9 кредитного договору), 8 349 грн 46 коп. - пеня. Відповідно до повідомлення ПАТ КБ "ПриватБанк" від 23 листопада 2015 року заставний автомобіль було реалізовано 27 серпня 2012 року.

Станом на 01 квітня 2015 року у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в сумі 164 551 грн 35 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 21 499 грн 79 коп., заборгованості за відсотками за користування кредитом - 65 783 грн 96 коп., заборгованості з комісії за користування кредитом - 2 076 грн 36 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 75 191 грн 24 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного або кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Суди, вирішуючи спір, не дослідили та не врахували всі обставини, які свідчать про переривання строку позовної давності.

Так, і суд першої інстанції, і апеляційний суд зазначали, що рішенням Ріпкинського районного суд Чернігівської області від 08 листопада 2010 року було задоволено позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 та в рахунок погашення заборгованості звернено стягнення на предмет застави - належний відповідачу автомобіль ВАЗ. Рішення набрало законної сили 22 лютого 2011 року.

27 серпня 2012 року зазначене вище рішення суду було виконано, автомобіль реалізовано, а кошти від продажу предмета застави надійшли в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, проте їх виявилося недостатньо для того, щоб погасити заборгованість в повному обсязі.

При цьому суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити вказані обставин, оскільки будь-які докази на їх підтвердження в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 4 ст. 591 ЦК України, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 24 Закону України "Про заставу" передбачено, що у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Таким чином, у позивача на підставі положень ст. 591 ЦК України, ст. 24 Закону України "Про заставу" виникло право щодо стягнення залишку боргу за кредитним договором.

Звертаючись до суду із позовом, ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалось на те, що про порушення свого права банк дізнався лише 27 серпня 2012 року, тобто після продажу предмета застави, оскільки сума, одержана від його продажу, не покриває вимоги заставодержателя.

До суду ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося у квітні 2015 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Проте суд першої інстанції, вирішуючи спір, зазначені вище обставини до уваги не взяв, на порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України не встановив обставин, що мають значення для правильного вирішення справи,не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів та дійшов передчасного висновку про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України на вищевказане уваги не звернув, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, безпідставно не взяв до уваги та не перевірив у достатньому обсязі доводів апеляційної скарги.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене.