розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про захист права власності, вселення та визначення порядку користування квартирою, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2016 року та ухвали апеляційного суду Одеської області від 26 жовтня 2016 року,

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, який в подальшому уточнив та остаточно просив суд усунути перешкоди в здійсненні його права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1; вселити його в зазначену квартиру; встановити порядок користування зазначеною квартирою, виділивши йому в користування жилу кімнату площею 17,3 кв. м, а в користування ОСОБА_5 та членів її сім'ї - кімнати площею 12,4 кв. м та 9,0 кв. м, решту приміщень залишити в спільному користуванні сторін.

Позов обґрунтовано тим, що у 1999 році відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна № Н-00639/99, укладеного на Одеській муніципальній біржі, він придбав зазначену квартиру. 02 березня 2001 року згідно нотаріального договору дарування позивач подарував 1/2 частку вказаної квартири своїй дружині - ОСОБА_5 У 2003 році сім'я позивача та відповідача розпалася, а у 2007 році шлюб між ними було розірвано. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2014 року договір № Н-00639/99 купівлі-продажу спірної квартири, був визнаний дійсним, за позивачем було визнано право власності на 1/2 частку квартири. Позивач зазначав, що у спірній квартирі проживають та зареєстровані його колишня дружина - ОСОБА_5 та члени її сім'ї: дочка від першого шлюбу - ОСОБА_6 та внучка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та він більше десяти років не має можливості користуватися та розпоряджатися належним йому майном. Відповідач перешкоджає йому в здійсненні прав власника: відмовляється впускати в квартиру, користується його частиною, відхилює всі пропозиції щодо варіантів припинення права спільної власності сторін на спільне житлове приміщення. Враховуючи зазначене позивач був вимушений звернутися до суду з метою захисту своїх прав.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 жовтня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Вирішено усунути перешкоди в здійсненні ОСОБА_4 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, вселити ОСОБА_4 у зазначену квартиру, належну йому на праві спільної власності.

Встановлено порядок користування зазначеною квартирою: виділено ОСОБА_4 в користування жилу кімнату площею 17,3 кв. м, в користування ОСОБА_5 та членів її сім'ї - кімнати площею 12,4 кв. м та 9,0 кв. м. Решту приміщень залишено в спільному користуванні сторін.

Вирішено питання судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ст. 319 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ч. 1 ст. 383 ЦК України).

Стаття 391 ЦК України, передбачає право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2014 року по справі № 522/6488/14-ц, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 липня 2015 року, визнано дійсним договір № Н-00639/99 купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2, укладений 16 червня 1999 року на Одеській муніципальній біржі між ОСОБА_9, що діяла від свого імені та від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_11, з одного боку, і ОСОБА_4, з іншого боку, а також визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2, житловою площею 38,7 кв. м, загальною площею 65,9 кв. м.

Під час розгляду даної цивільної справи судом були встановлені обставини, які відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, є преюдиційними при розгляді даної цивільної справи.

Так, судом було встановлено, що 16 червня 1999 року на Одеській муніципальній біржі був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна № Н-00639/99, відповідно до якого ОСОБА_4 купив квартиру АДРЕСА_2.

ОСОБА_4 зареєстрував право власності в установленому законом порядку в ОМБТІ та РОН 16 червня 1999 року (книга 320 пр., стор. 23, реєстр 770).

30 липня 1999 року позивач зареєструвався у спірній квартирі, що підтверджується довідкою № 257 від 12 грудня 2013 року, виданою дільницею № 8 ЖКС.

02 березня 2001 року ОСОБА_4 подарував 1/2 частку вказаної квартири ОСОБА_5 Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Федорченко Т.М., реєстровий номер 834, та зареєстрований в Одеському міському бюро технічної інвентаризації і реєстрації об'єктів нерухомості (кн. 407 пр., стор. 11, реєстр 770).

На підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2014 року по справі № 522/6488/14-ц право власності ОСОБА_4 на 1/2 частку зазначеної квартири зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 505529451101.

Крім того, встановлено, що 08 серпня 2007 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було розірвано, про що другим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси зроблено актовий запис № 129, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 виданого 08 травня 2007 року.

Згідно довідки (виписки з домової книги про склад сім'ї та прописку) № 257 від 12 грудня 2013 року у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані: з 30 липня 1999 року - ОСОБА_4, як основний квартиронаймач; з 21 травня 2004 року - ОСОБА_5, його колишня дружина, та ОСОБА_6, донька колишньої дружини; з 01 вересня 2012 року ОСОБА_8 внучка колишньої дружини.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що права та інтереси позивача порушені, оскільки відповідач створює йому перешкоди у користуванні квартирою, яка є об'єктом їх спільної власності.

Водночас суд першої інстанції, враховуючи інтереси всіх співвласників, правильно встановив порядок користування квартирою.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.