головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Мостової Г.І., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом фермерського господарства "Бурка В.В." до Генеральної прокуратури України про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою фермерського господарства "Бурка В.В." на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 9 лютого 2016 року,

У липні 2014 року фермерське господарство "Бурка В.В." (далі - ФГ "Бурка В.В.") звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 11 березня 2014 року за вих. № 101 на адресу Генеральної прокуратури України було направлено заяву про кримінальне правопорушення, в якій ставилося питання про реєстрацію цієї заяви в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, відкриття кримінального провадження за ст. ст. 364, 366, 367, 375, 382 КК України відносно судді Сокальського районного суду Львівської області Адамович М.Я., який зловживаючи посадовим становищем, всупереч інтересів служби при розгляді скарги від 18 лютого 2013 року вих. № 80, не виконав вимог Конституції України (254к/96-ВР) , рішень Конституційного Суду України та вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , порушуючи вимоги щодо неупередженого розгляду скарги, шляхом внесення в офіційні документи завідомо неправдивої інформації, постановивши завідомо неправосудну ухвалу від 21 лютого 2013 року у справі № 454/468/13-к, порушив право доступу до правосуддя та гарантовані права, передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) , в результаті чого їм було завдано збитки на суму понад 100 тис. грн., а також у заяві ставилося питання про визнання ФГ "Бурка В.В." потерпілою стороною у даному кримінальному провадженні.

Листом Генеральної прокуратури України від 20 березня 2014 року № 06/1-11158-05 йому було повідомлено, що заява направлена для розгляду у прокуратуру Львівської області.

Позивач вважав, що такими діями відповідача порушено його право, гарантоване ст. 40 Конституції України та ст. ст. 55, 56 КПК України, і завдано йому моральну шкоду, яку він визначив у розмірі 1 000 000 грн.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 20 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 9 лютого 2016 року, у задоволенні позову ФГ "Бурка В.В." відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення у справі про задоволення позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга фермерського господарства "Бурка В.В." підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач свою вимогу про відшкодування моральної шкоди пов'язує із діями (бездіяльністю) Генеральної прокурати України щодо розгляду його заяви від 11 березня 2014 року за вих. № 101.

Відповідно до ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України, передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

За змістом ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, на яку посилався позивач, як на підставу відшкодування йому моральної шкоди передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно вимог статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відмовляючи у задоволенні позову ФГ "Бурка В.В.", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог ст. ст. 60, 212, 213, 214 ЦПК України дослідив всі наявні у справі докази в їх сукупності та надав їм належну оцінку, виконав всі вимоги цивільного судочинства, та дійшов правильного висновку про те, що позивач не надав належних і допустимих доказів щодо незаконності рішення Генеральної прокурати України про надіслання заяви ФГ "Бурка В.В." на розгляд до прокуратури Львівської області. Разом із цим визначаючи розмір завданої моральної шкоди у сумі 1 000 000 грн, позивач не довів суду, в чому полягала така шкода і які моральні страждання понесло ФГ "Бурка В.В." та до яких майнових втрат призвели дії працівника Генеральної прокурати України.

З огляду на недоведеність вищезазначених позовних вимог, висновок судів про наявність підстав для відмови у позові є обґрунтованим та таким, що ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими й правильність висновків судів не спростовують. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.