головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Мостової Г.І., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на 1/2 частини будинку та земельної ділянки, поділ майна, вселення та усунення перешкод у користуванні житлом, за касаційними скаргами ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 січня 2016 року та ОСОБА_5 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 січня 2016 року,

У лютому 2011 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, який у подальшому уточнила і просила визнати за нею право власності на 1/2 частини будинку та земельної ділянки, поділ цього майна в натурі, вселення та усунення перешкод у користуванні житлом.

Позивач ОСОБА_5 посилалася на те, що під час перебування її у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, ними за спільні кошти було придбано житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 82,1 кв. м, житловою площею 47 кв. м., який знаходиться на земельній ділянці 0,12 га. На даний час адресу змінено на АДРЕСА_2.

Право власності на вказаний житловий будинок та земельну ділянку оформлені на ОСОБА_6, хоча вони є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Після розірвання шлюбу відповідач став чинити їй перешкоди у користуванні спільним майном, змінив замок на вхідних дверях будинку.

У добровільному порядку дійти згоди щодо поділу майна вони не можуть, у зв'язку з цим просила вирішити спір у судовому порядку.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 12 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі про часткове задоволення позову ОСОБА_5 Усунуто ОСОБА_5 перешкоди у користуванні житлом шляхом вселення її у будинок АДРЕСА_2. У решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_5, у поданій до суду касаційній скарзі, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення у справі про задоволення позову у повному обсязі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарг та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що у період з 10 жовтня 1981 року по 28 лютого 2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі. У період з 3 серпня 1976 року по 3 березня 1999 року ОСОБА_6 проходив військову службу, у тому числі з 1981 року по 1994 рік у військовій частині 12472 працював на умовах дії електромагнітного випромінювання та джерел електромагнітних імпульсів. ОСОБА_6 був звільнений у запас у військовому званні підполковника за станом здоров'я.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 7 липня 1998 року, виданого на підставі розпорядження виконавчого комітету Хмельницької районної ради народних депутатів від 29 грудня 1997 року № 610, ОСОБА_6 на праві особистої власності належить житловий будинок АДРЕСА_1, житловою площею 47 кв. м. (а. с. 32, т. 1). У подальшому адресу було змінено на АДРЕСА_2.

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 17 серпня 1999 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_6 на підставі рішення Грузевицької сільської ради від 10 серпня 1999 року № 5 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,12 га для індивідуального житлового будівництва, що знаходиться у АДРЕСА_1 (а. с. 59, т. 1).

Відповідно до повідомлення Національної академії Державної прикордонної служби України ОСОБА_6 надавалася квартира на підставі рішення житлової комісії академії.

Зі змісту протоколу засідання житлової комісії військової частини 9960, комісією було прийнято рішення про виділення поза чергою житла військовослужбовцям, які беруть дольову частку у будівництві та придбанні житла. Зокрема, ОСОБА_6 на склад сім'ї із чотирьох осіб була виділена трикімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 47 кв. м.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що спірне майно було придбано сторонами за спільні кошти, шляхом укладення договору про спільну діяльність, а не отримане позивачем безкоштовно. Вирішуючи спір про вселення позивача у будинок та зобов'язання відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні житлом, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність цих позовних вимог ОСОБА_5, оскільки остання самовільно залишила будинок у 2010 році.

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення позивача у будинок, оскільки встановлено, що остання зареєстрована у квартирі з 18 лютого 2004 року по даний час і не має іншого постійного місця проживання. Вона позбавлена можливості користуватися житлом, оскільки доведено, що її колишній чоловік ОСОБА_6 чинить їй перешкоди у його користуванні.

Однак з такими висновками судів погодитися не можна.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не визначилися з характером спірних правовідносин, у порушення вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України належним чином не перевірили та не надали правової оцінки договору про спільну діяльність від 20 травня 1997 року між АТВТ "Хмельницькголовпостач", Управлінням будівництва та розквартирування Прикордонних військ України та ОСОБА_6, який відповідно до договору є забудовником (а. с. 55-56, т. 3). При цьому суди належним чином не перевірили, які кошти та в яких частках вносились військовою частиною 9960 та відповідачем ОСОБА_6

Без з'ясування вищезазначеного висновок апеляційного суду про застосування до даних правовідносин по аналогії закону - Закону України від 19 червня 1992 року "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) є помилковим.

Крім того, місцевий суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10, ст. 33 ЦПК України не вирішив питання про залучення до участі у справі в якості сторони Національної академії Прикордонних військ України, яка була стороною договору про сумісну діяльність від 20 травня 1997 року.

Отже, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди залишили поза увагою вищенаведене, а тому оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами, то рішення цих судів підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 січня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.