розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2015 року,

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати автомобіль марки "Форд Фієста", 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, придбаний в період шлюбу з ОСОБА_2, його особистою приватною власністю; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати за ним право власності на вказаний автомобіль та повернути йому автомобіль марки "Форд Фієста", 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 22 серпня 2012 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 На час шлюбу йому належав на праві особистої власності автомобіль "Hyundai Santa FE", реєстраційний номер НОМЕР_2, який 26 липня 2013 року він продав за 206 тис. грн та 1 серпня 2013 року придбав автомобіль "Форд Фієста", 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

На його думку, спірний автомобіль не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки відповідач не вносила своїх грошей на його придбання.

У подальшому спільне життя з ОСОБА_2 не склалося, стосунки були припиненими, сім'я розпалася. Проте, відповідач без його згоди продала автомобіль марки "Форд Фієста", 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3, яка, на його думку, неправомірно заволоділа спірним автомобілем.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2014 року позов задоволено частково.

Визнано автомобіль марки "Форд Фієста", 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, придбаний в період шлюбу з ОСОБА_2, особистою приватною власністю ОСОБА_1

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки "Форд Фієста", 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки "Форд Фієста", 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 автомобіль марки "Форд Фієста", 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю сторін, а тому й всі інші позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Проте погодитись з такими висновком апеляційного суду не можна з наступних підстав.

Судом установлено, що сторони з 22 серпня 2012 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі Одеського міського управління юстиції від 22 серпня 2012 року, актовий запис № 999.

На час укладення шлюбу ОСОБА_1 мав в своїй особистій приватній власності автомобіль марки "Hyundai Santa FE", який 26 липня 2013 року, тобто в період шлюбу, було продано третій особі за 206 тис. грн.

1 серпня 2013 року на ім'я ОСОБА_2 було придбано автомобіль марки "Форд Фієста", 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, за 127 тис. грн.

Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) засади регулювання шлюбу і сім'ї визначаються виключно законами України.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК України (2947-14) та ЦК України (435-15) .

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належать їй, йому особисто.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (чч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України ).

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2641цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Апеляційний суд, установивши, що 26 липня 2013 року ОСОБА_1 продав належний йому на праві особистої приватної власності автомобіль й через чотири дні, 1 серпня 2013 року, придбав спірний автомобіль на ім'я ОСОБА_2, дійшов передчасного висновку про визнання автомобіля "Форд Фієста", 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях, що відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України є неприпустимим.

З огляду на викладене, рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим й воно підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених частиною другою ст. 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.