розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, орган опіки та піклування Синельниківської міської ради Дніпропетровської області, про звернення стягнення предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2015 року,

У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулось до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 02 жовтня 2007 року АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ВАТ "Сведбанк", в свою чергу правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, з подальшим внесення змін та доповнень до нього, згідно умов якого банк надав ОСОБА_5 кредит в сумі 18 600 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,5 % на рік, з кінцевим терміном повернення 02 жовтня 2017 року.

З метою належного виконання ОСОБА_5 умов кредитного договору перед банком, 03 жовтня 2007 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та АКБ "ТАС-Комерцбанк" укладено договір іпотеки, згідно умов якого ОСОБА_3, ОСОБА_4 передали в іпотеку належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Згідно договору сторони оцінили предмет іпотеки в 26 661 доларів США, що за курсом на день укладення договору становило еквівалент 134 640 грн.

ОСОБА_5 належним чином умови договору не виконала, в результаті чого станом на 01 березня 2013року утворилась заборгованість у розмірі 22944,33 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 183 394,04 грн., яка складається з: 107448,22 грн. - сума кредиту; 19199,91 грн. - відсотки, 56745,91 грн. - пеня.

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та факторинговою компанією "Вектор Плюс" (далі - ФК "Вектор Плюс") укладено договір факторингу, згідно умов якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, зокрема і за договором від 02 жовтня 2007 року, позичальником згідно якого є ОСОБА_5

Крім того, 28 листопада 2012 року між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір факторингу, згідно умов якого клієнт (ТОВ "ФК "Вектор Плюс") відступив фактору (ТОВ "Кредитні ініціативи") свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, зокрема і за договором від 02 жовтня 2007 року, позичальником згідно якого є ОСОБА_5

Внаслідок укладення вказаних договорів факторингу відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора/стягувача, за договором від 02 жовтня 2007 року.

З огляду на викладене, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру № 38, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також виселити без надання іншого житла ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зі зняттям їх з реєстраційного обліку з житлового приміщення.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2014 року позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру № 38, загальною площею 54,9 кв. м, житловою площею 28,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі права власності, на користь ТОВ "Кредитні ініціативи", в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 жовтня 2007 року, яка станом на 01 березня 2013 року складає 183 394,04 грн., а саме: за кредитом - 107 448,22 грн., по відсоткам - 19 199,91 грн., пеня 56 745,91 грн., шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. Виселено без надання іншого житла ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зі зняттям з реєстраційного обліку з житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2015 рокурішення місцевого суду змінено, доповнено резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту: "Виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочено до закінчення дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 (1304-18) року. В решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення місцевого та апеляційного судів, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права, та неправильним застосуванням норм матеріального права та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами встановлено, що 02 жовтня 2007 року АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ВАТ "Сведбанк", в свою чергу правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, з подальшим внесення до нього змін та доповнень, згідно умов якого банк надав ОСОБА_5 кредит в сумі 18600 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,5 % на рік, з кінцевим терміном повернення 02 жовтня 2017 року.

З метою виконання зобов'язання за цим Кредитним договором, 03 жовтня 2007 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та АКБ "ТАС-Комерцбанк" укладено договір іпотеки, згідно умов якого ОСОБА_3, ОСОБА_4 передали в іпотеку належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1 Квартира належить ОСОБА_3, ОСОБА_4 у розмірі по Ѕ частки квартири кожному на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 листопада 1997 року.

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ФК "Вектор Плюс" укладено договір факторингу, згідно умов якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, зокрема і за договором від 02 жовтня 2007 року, позичальником згідно якого є ОСОБА_5

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 умов кредитного договору станом на 01 березня 2013 року утворилась заборгованість - 22944,33 доларів США, що за курсом НБУ становить 183394,04 грн. і складається з: 107448,22 грн. - сума за кредитом; 19199,91 грн. - по відсоткам, 56745,91 грн. - пеня.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з доведеності позову, установивши, що ОСОБА_5 належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, відповідачі попереджалися про необхідність виконання кредитного договору та про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, добровільно квартиру не звільнили, а тому відповідно до ст. 40 Закону України "Про іпотеку" наявні правові підстави звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідачів без надання іншого житла із спірної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) встановлено мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону рішення судів не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, встановивши на підставі наявних в матеріалах справи доказів, що позичальник не виконала свого обов'язку щодо повернення кредитних коштів належним чином, суди дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту. Судові рішення в цій частині є обґрунтованими та відповідають вимогам закону.

Разом з тим, висновки судів в частині вирішення позовної вимоги про виселення відповідачів є невірними.

За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

Так, згідно із частинами 1, 2 ст. 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-875цс15.

Установивши, що в іпотеку передано квартиру, яка належить ОСОБА_3, ОСОБА_4 у розмірі по Ѕ частки квартири кожному на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 листопада 1997 року, суди всупереч вимогам статей 212 - 214, 303 ЦПК України дійшли помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла, не врахувавши при цьому, що іпотечне майно придбано не за рахунок кредитних коштів, оскільки договір іпотеки був укладений у жовтні 2007 року. Таким чином, суди не встановили всіх обставин справи в цій частині.

Враховуючи зазначене, судові рішення в частині виселення без надання іншого житла ОСОБА_4 та ОСОБА_3, зі зняттям з реєстраційного обліку з житлового приміщення, не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України та підлягають скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині позовних вимог рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2015 року скасувати в частині виселення без надання іншого житла ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зі зняттям їх з реєстраційного обліку з житлового приміщення, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.