Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Закропивного О.В., Мазур Л.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача 33 177,47 грн у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди та 10 тис. грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

В обґрунтування вказаних вимог, позивач зазначив, що шкоди йому було завдано у результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_7, під час виконання ним своїх трудових обов'язків. Роботодавцем ОСОБА_7 та власником транспортного засобу є ОСОБА_5, атому саме він, на думку, позивача, повинен відшкодувати завдану шкоду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 33 177,47 грн у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди. У задоволенні решти позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

Судами встановлено, що ОСОБА_6, керуючи автомобілем НОМЕР_1, НОМЕР_2, на перехресті Червоношкільної набережної з вул. Вернадського у м. Харкові, перед початком зміни напрямку руху не впевнився в безпеці маневру внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_3, під керуванням позивача, чим порушив п. 10.1 Правил дорожнього руху України.

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 червня 2015 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Для встановлення розміру заподіяної шкоди, позивач провів оцінку пошкодженого транспортного засобу, якою встановлено, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу складових частин становить 83 177,47 грн.

Страховою компанією позивачу було відшкодовано матеріальну шкоду у розмірі 50 тис. грн.

Не відшкодованою залишилась сума у розмірі 33 177,47 грн, яка і є предметом спору у цій справі, яку позивач з урахуванням моральної шкоди просив стягнути з відповідача, оскільки ОСОБА_8, з вини якого сталась дорожньо-транспортна пригоду, перебуває з ним у трудових відносинах.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 з огляду на наступне.

У частині 2 ст. 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) роз'яснено, що під час розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди за ст. 1172 ЦК України, суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 1166 ЦК України, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває у трудових відносинах із цією організацією, і шкоду було заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків незалежно від того, яким саме працівником цієї організації (постійним, сезонним, тимчасовим, за трудовим договором чи на інших умовах) вона була.

Факт наявності між володільцем та особою, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки, трудових відносин має бути підтверджений належними доказами (первинними документами, довідкою Фонду соціального страхування на випадок безробіття, довідкою органу Державної податкової служби України тощо).

Так, судами встановлено та ізматеріалів справи вбачається, що 01 квітня 2015 року між ОСОБА_6 (виконавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (замовник) на підставі ст. 901 ЦК України було укладено цивільно-правовий договір, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати такі роботи (надати послуги) як виконання функцій водія по перевезенню вантажу, нести відповідальність за його перевезення та транспортний засіб, дотримуватись правил техніки безпеки та протипожежних правил. Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженнями та похованням.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона ( виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони( замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зміст укладеного між відповідачем та третьою особою цивільно-правового договору свідчить про відсутність між сторонами трудових правовідносин, а отже підстав для покладення на відповідача відповідальності за шкоду, завдану з вини ОСОБА_6, що встановлено судовим рішенням, немає.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, оскільки зводяться до помилкового тлумачення скаржником норм закону.

Отже підстав для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду немає, а тому його необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - відхилити.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.