розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору дарування удаваним, визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя

за касаційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2015 року, -

У жовтні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_5 про визнання договору дарування удаваним, визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

На обґрунтування вимог посилалася на те, що з відповідачем ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 06 вересня 1997 року, який рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2009 року розірвано. У шлюбі у них народилася донька, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Подружні стосунки з відповідачем фактично були припинені у березні 2009 року. У шлюбі за спільні кошти вони придбали автомобіль марки "ВАЗ 2110", вартістю 40 000 грн у 2001 році; супутникову антену вартістю 1 800 грн; набір кухонних меблів вартістю 1 500 грн; набір меблів для спальної кімнати вартістю 1 000 грн у 2003 році; комп'ютер з плазмовим монітором вартістю 7 000 грн у 2006 році; житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 вартістю 8 700 доларів США 08 липня 1998 року. Під час оформлення договору вона не була присутня, тому не знала, що придбання будинку було оформлено не договором купівлі-продажу, а договором дарування. Все майно придбано за кошти, подаровані на весіллі, крім того, вони обоє працювали, мали постійний заробіток, займалися купівлею та продажем домашньої худоби.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просила визнати удаваним договір дарування житлового будинку, укладений 08 листопада 1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, визнати дійсним договір купівлі-продажу будинку з надвірними будівлями та спорудами, визнати право на 1/2 частини в праві спільної сумісної власністю на вказане майно; у порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, виділити відповідачу автомобіль марки "ВАЗ 2110", а на її користь стягнути грошову компенсацію за її частку у розмірі 15 000 грн. У частині поділу іншого майна, придбаного за час подружнього життя, від позовних вимог відмовилася.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2011 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано удаваним договір дарування житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 укладений 08 липня 1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, дійсним договір купівлі-продажу вказаного будинку; визнано спільною сумісною власністю подружжя будинок з надвірними будівлями та спорудами, автомобіль марки "ВАЗ 2110", зареєстрований в Апостолівському МРЕВ, державний номерний знак НОМЕР_1.

Визнано за ОСОБА_3 право на Ѕ частини в праві спільної сумісної власності на житловий будинок та автомобіль марки "ВАЗ 2110", в іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2011 року залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2014 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2011 року.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2011 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2015 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2011 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу до апеляційного суду для розгляду по суті.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що з 06 вересня 1997 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі (а. с. 8), під час якого у них народилася донька ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 9). 08 липня 1998 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу Штефан В.В. (а. с. 41), ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_4 прийняв у дар житловий будинок АДРЕСА_1 Також під час шлюбу сторонами придбано автомобіль марки "ВАЗ 2110", державний номерний знак НОМЕР_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) , при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на рішення суду, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Як вбачається із матеріалів справи, у липні 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення Апостолівського районного судуДніпропетровської області від 22 грудня 2011 року. Зазначав, що вказаним рішенням суду порушуються його права як покупця за договором купівлі-продажу житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 Апостолівського району Дніпропетровської області, який насправді було вчинено 08 липня 1998 року, оскільки саме він сплачував вартість будинку, а тому є покупцем у розумінні ст. 655 ЦК України.

Апеляційний суд в ухвалі від 07 липня 2014 року встановив, що ОСОБА_7 не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про його права чи обов'язки не вирішувалося. Разом з тим, розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_7 по суті, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Саме з тих підстав, що апеляційний суд розглянув по суті апеляційну скаргу, особи, яка не має права на апеляційне оскарження, коли мав закрити апеляційне провадження за цією скаргою, постановлена ним ухвала була скасована Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18 лютого 2015 року із передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Таким чином, предметом розгляду справи апеляційним судом залишилася апеляційна скарга ОСОБА_7 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2011 року. При цьому ОСОБА_7 повторно уточнив, що апеляційна скарга подається ним особисто у своїх інтересах, а не в інтересах його сина - ОСОБА_4

Разом з тим, у порушення процесу апеляційний суд розглядав апеляційну скаргу ОСОБА_7 як представника ОСОБА_4 та визнав її неподаною у зв'язку із відсутністю належних документів на представництво.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2014 року вже відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2011 року, тобто апеляційна скарга прийнята судом. Апеляційне провадження залишається відкритим й після ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року. Повернення апеляційної скарги є неналежною процесуальною дією на вказаній стадії розгляду справи апеляційним судом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.

Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -