розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 15 березня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, у якому просила стягнути з публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") на її користь 34 200 грн матеріальної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що перебуваючи у шлюбі із чоловіком ОСОБА_7, у період 2004-2007 роки вони разом вкладали спільні грошові кошти на депозитний рахунок ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Позивачка вказала, що 25 січня 2007 року працівник банку ОСОБА_6 прийняла від ОСОБА_7 30 000 грн для оформлення депозитного договору № 26355717518, проте у подальшому з'ясувалося, що отримані грошові кошти на банківський рахунок ОСОБА_6 не внесла, а використала їх для особистих потреб шляхом підробки депозитного договору з внесенням до нього завідомо неправдивих відомостей, що підтверджується вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року.

ОСОБА_4 також зазначала, що рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 19 травня 2015 року стягнуто з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на користь ОСОБА_7 61 020 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, що складається із викраденого вкладу в сумі 30 000 грн та 30 200 грн інфляційних втрат від знецінення грошових коштів за період з 2007 року по 2015 рік.

Посилаючись на те, що суд, визначаючи розмір відшкодування виходив із розрахунку, який надав її чоловік, у якому неправильно визначено рівень інфляції за період, що минув із дня викрадення грошей працівниками банку до ухвалення судового рішення, ОСОБА_4 просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 січня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 15 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 січня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзіОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов'язання і виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, який на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, апеляційний суд, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-3019цс15, а також наявність судового рішення, за яким ОСОБА_4 не була стороною у справі, та яким уже було встановлено розмір завданої шкоди, стягнутої на користь саме ОСОБА_7, дійшов обґрунтованого висновку, що такий розмір шкоди відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи і суд не вправі змінювати його, в тому числі шляхом застосування положень ст. 625 ЦК України.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 15 березня 2016 року залишити без змін.