розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк Форум" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2016 року,

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство "Банк Форум" (далі - ПАТ "Банк Форум"; банк) звернулося до суду з указаним позовом, який уточнило в процесі розгляду справи, та остаточно просило стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 15 травня 2007 року № 0116/07/03-CL за нарахованими процентами за період з 12 липня 2012 року по 07 липня 2015 року в сумі 1 234 464,69 доларів США.

На обґрунтування позовних вимог ПАТ "Банк Форум" посилалося на те, що 15 травня 2007 року між Акціонерним комерційним банком Форум (правонаступником якого є ПАТ "Банк Форум") та ОСОБА_4 було укладено вказаний вище кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 3 400 000,00 дол. США зі сплатою процентів у розмірі 12,00 % на рік та зі строком повернення до 14 травня 2012 року.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2013 року у цивільній справі № 0417/18091/2012 за позовною заявою ПАТ "Банк Форум" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовною заявою ОСОБА_5 до ПАТ "Банк Форум" про визнання недійсним правочину, позовні вимоги ПАТ "Банк Форум" задоволено та стягнуто з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за вказаним кредитним договором за період з 15 травня 2007 року по 11 липня 2012 року в загальному розмірі 36 089 993 грн 12 коп., яка складалась із заборгованості з повернення основної суми кредиту у розмірі 27 176 200 грн 00 коп. та заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 8 913 793 грн 12 коп.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, у зв'язку із чим виникла заборгованість за нарахованими процентами у період з 12 липня 2012 року по 07 липня 2015 року в розмірі 1 234 464,69 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ (21,700382) становить 26 831 756 грн10 коп., банк просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк Форум" заборгованість за договором від 15 травня 2007 року № 0116/07/03-CL за період з 12 липня 2012 року по 07 липня 2015 року у розмірі 1 234 464,69 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на 08 липня 2015 року становить 26 831 756 грн 10 коп., яка складається із заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ПАТ "Банк Форум" на неї, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згіднозі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошовікошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За приписами частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду про задоволення позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував правову позицію, викладену у вказаній вище постанові Верховного Суду України, а також виходив з того, що рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2013 року про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_4 останнім не виконано, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом за період з 12 липня 2012 року по 07 липня 2015 року.

Також апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи заявника щодо незастосування строку позовної давності, оскільки згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, проте враховуючи, що відповідачем кошти за кредитним договором не повернуто, проценти за користування кредитом підлягають стягненню з нього у межах строку позовної давності за кожним із платежів.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2016 року залишити без змін.