розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання договору недійсним та відшкодування моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"

(далі - ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору недійсним та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 28 березня 2011 року між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір комплексного банківського обслуговування щодо надання кредитних коштів шляхом акцептування клієнтом публічної пропозиції банку на комплексне обслуговування фізичних осіб.

На підставі анкети-заяви, як клієнта, банк оформив пакет послуг, в рамках якого відкрив картковий рахунок та випустив платіжну картку, й надав кредитні кошти на споживчі потреби. Укладення зазначеного договору здійснено за принципом укладення між банком і клієнтом договору приєднання.

Вказував, що при підписанні вказаного договору він не отримав примірника договору, як передбачено законом. Оскільки закон вимагає дотримуватись при вчиненні правочину форми згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України, зокрема письмової в силу п.2 ч. 1 ст. 208 ЦК України, тому на підставі ст. 218 ЦК України ОСОБА_4 просив визнати кредитний договір недійсним з моменту його укладення, оскільки він укладений з використанням нечесної підприємницької практики.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що укладений між сторонами кредитний договір не суперечить закону, іншим актам законодавства; особи, які його вчиняли мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі; договір відповідає вимогам щодо форми укладення.

Судами встановлено, що 28 березня 2011 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір б/н про надання кредитних коштів у розмірі 14 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за його користування на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до умов укладеного договору, договір складався із заяви позичальника, пам'ятки клієнта, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою, а також тарифів. Вказані складові є невід'ємною частиною договору.

Даний договір укладений між сторонами шляхом акцептування клієнтом публічної пропозиції банку на комплексне обслуговування фізичних осіб.

За змістом ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповдіно до ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", в редакції, що діяла на момент укладання договору, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", в редакції, що діяла на момент укладання договору, нечесна підприємницька практика забороняється. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановили, що під час укладання договору ОСОБА_4 в письмовій формі був ознайомлений з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, а також умовами кредитування з використанням платіжної картки "Універсальна". На підтвердження цього ОСОБА_4 поставив свій підпис в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк". При цьому анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк" була особисто заповнена ОСОБА_4, а тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки встановлено, що сторони дійшли згоди з усіх істотних умов.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2016 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада

2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання договору недійсним та відшкодування моральної шкоди залишити без змін.