розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на спадщину,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 17 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 березня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5 у якому на підставі положень ст. ст. 392, 1223, 1232, 1258, 1261, 1266, 1268, 1270, 1282 ЦК України просила встановити факт, що має юридичне значення, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7, є синами ОСОБА_8 та ОСОБА_9; визнати за позивачем право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1; витрати по справі покласти на відповідача.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 17 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Встановлено факт, що має юридичне значення, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7, є синами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину житлового будинку, який знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 364 грн 40 коп. судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 25 березня 2016 року рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 17 лютого 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Рокитінвського районного суду Рівненської області від 17 лютого 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 березня 2016 року та направити справу на новий судовий розгляд, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на весь спірний будинок, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності правових підстав для задоволення цих вимог в повному обсязі.

Судами встановлено, що співвласниками спірного житлового будинку АДРЕСА_1, були ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які збудували його в період шлюбу у 1953 році (за деякими документами - у 1949 році).

Згідно з технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок, який було виготовлено у 2015 році, та листа КП "Рівненське ОБТІ" зазначений вище житловий будинок рахується за ОСОБА_8, право власності на нього не зареєстровано.

Відповідно до записів у погосподарських книгах зазначений будинок рахується за ОСОБА_8

Подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_9 мали двох синів - ОСОБА_7, 1949 року народження, та ОСОБА_6, 1951 року народження.

ОСОБА_11 є батьком позивачки у даній справі, а ОСОБА_7 - батьком відповідача.

Батько позивачки ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Дід сторін у справі ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, не залишивши заповіту.

Після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину спірного житлового будинку, яку відповідно до правил ч. 3 ст. 1268 ЦК України у порядку спадкування за законом прийняли дружина спадкодавця

ОСОБА_9, син спадкодавця ОСОБА_7 та позивачка у справі як онучка спадкодавця після смерті свого батька ОСОБА_6 за представленням, який помер ще до відкриття спадщини.

Внаслідок зазначеного спадкування ОСОБА_9 стало належати 2/3 частини спірного житлового будинку, а позивачці у справі та батькові відповідача ОСОБА_7 - по 1/6 його частині. Фактично прийнята спадкоємцями спадщина в нотаріальному порядку не оформлялася.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_9, яка також не залишила заповіту.

Після її смерті відкрилася спадщина на 2/3 частини спірного житлового будинку, яку відповідно до правил ч. 3 ст. 1268 ЦК України у порядку спадкування за законом прийняли син спадкодавця ОСОБА_7 та позивачка у справі.

Після цього спадкування ОСОБА_4 стало належати 1/2 частина спірного житлового будинку, а батькові відповідача ОСОБА_7 - теж 1/2 його частина. Фактично прийнята спадкоємцями спадщина в нотаріальному порядку знову не оформлялася.

Встановлені вище обставини визнані сторонами у справі.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько відповідача - ОСОБА_7, який заповіту після себе також не залишив.

19 травня 2015 року ОСОБА_5, як спадкоємець ОСОБА_7 першої черги за законом (ч. 1 ст. 1261 ЦК України) у межах передбаченого ч. 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячного строку подав у Рокитнівську районну державну нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті його батька ОСОБА_7.

28 травня 2015 року з аналогічною заявою в нотаріальну контору про прийняття спадщини свого дядька ОСОБА_7 звернулася позивачка ОСОБА_4

Звертаючись до суду, ОСОБА_4 свої вимоги про визнання права власності на весь спірний спадковий житловий будинок обґрунтовувала правилами ст. ст. 1232 та 1282 ЦК України і зазначала, що вона сама за свої кошти поховала свою із відповідачем бабу ОСОБА_9 та понесла всі витрати на утримання, догляд, лікування і поховання батька відповідача ОСОБА_7, якому за життя відповідач нічим не допомагав. Розмір усіх понесених нею витрат склав близько 22 000 грн, що перевищує інвентаризаційну вартість спадкового майна, відшкодувати половину яких відповідач їй відмовився.

Статтею 1232 ЦК України визначено, що спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені не більш як за три роки до його смерті.

Відповідно до положень ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що ОСОБА_4 позовних вимог до ОСОБА_7 за його життя, а також до відповідача у даній справі ОСОБА_5 про стягнення понесених витрат, які були зроблені нею на поховання баби ОСОБА_9, а також на утримання, догляд, лікування і поховання батька ОСОБА_5 - ОСОБА_7 не пред'явила, чим позбавила себе можливості на підставі рішення суду компенсувати розумні витрати, які були зроблені нею на поховання баби, та як кредитор у межах вартості майна, одержаного відповідачем у спадщину, реалізувати свої права, що надані їй ст. 1282 ЦК України, а тому суди попередніх інстанцій дійшли парильного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині визнання права власності на весь спірний будинок.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 17 лютого 2016 року, в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 березня 2016 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від

17 лютого 2016 року, в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 березня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на спадщину залишити без змін.