розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто" про витребування безпідставно набутих коштів, відшкодування моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто" (далі - ТОВ "Авто Просто") про витребування безпідставно набутих коштів, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог з урахуванням уточнень зазначав, що 02 грудня 2014 року з метою придбання у розстрочку легкового автомобіля "ЗАЗ VIDA" звернувся до офісу відповідача, де позивачу пояснили, що він зможе отримати зазначений автомобіль після укладення відповідного договору та після сплати ним на рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 4 914 грн, що становить 3 % від ринкової вартості автомобіля.

Погодившись на запропоновані умови придбання автомобіля, позивач підписав договір від 02 грудня 2014 року № 711673, додаток № 1 (без дати), додаток № 2 від 02 грудня 2014 року до зазначеного договору та сплатив на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 4 914 грн. Після чого звернувся до відповідача з проханням повідомити точний час і місце передання автомобіля, однак його повідомили, що автомобіль буде переданий пізніше, а до того часу він повинен сплачувати періодичні платежі за цей автомобіль у розмірі 1,1905 % від ринкової вартості автомобіля щомісяця.

У період часу з 10 січня 2015 року до 05 січня 2016 року позивач сплатив на рахунок відповідача періодичні платежі за автомобіль у загальному розмірі 145 892 грн 31 коп., що підтверджується відповідними квитанціями, однак до цього часу автомобіль позивачу не переданий.

Крім того, позивач вважав вищезазначений договір неукладеним, оскільки він не містить усіх необхідних істотних умов - предмет та ціна предмета договору, оскільки не зазначена модифікація автомобілю, його колір.

Вказував, що відповідач таким чином отримав від позивача кошти у розмірі 145 892 грн 31 коп. без достатньої правової підстави за неукладеним договором від 02 грудня 2014 року № 711673.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 на піддав положень ст. 1212 ЦК України просив стягнути з відповідача на його користь безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 145 892 грн 31 коп., та суму моральної шкоди в розмірі 20 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності заявлених позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 грудня 2014 року між ОСОБА_4 та ТОВ "Авто Просто" укладено договір № 711673 про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) в групі.

Предметом договору є надання учаснику фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання автомобіля за рахунок об'єднаних періодичних платежів учасників групи через систему "Авто Так".

Відповідно до додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору, учасник мав отримати автомобіль марки "ZAZ" моделі "Vida", вартістю на день укладення договору 136 500 грн, при умові сплати: винагороди за послуги, пов'язані з включенням договору до системи "Авто Так" та формування групи - 3 % + ПДВ, що становить 4 914 грн; періодичного платежу 1,1905 %; щомісячної винагороди 0,415 % + ПДВ; винагороди за послуги, пов'язані з передачею автомобіля учаснику - 3% + ПДВ.

На виконання умов договору позивач сплатив за період з 10 січня 2015 року по 05 січня 2016 року з урахуванням вступного внеску платежі на суму 145 892 грн 31 коп.

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" під поняттям "фінансова послуга" розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 2 червня 2011 року № 3462-ІV "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" (3462-17) (введено в дію з 9 січня 2012 року) внесено зміни до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" та доповнено п. 111, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд України в постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки встановлено, що протягом 14 днів з дня підписання договору позивач не звертався до відповідача із заявою про розірвання договору, договір на даний час не розірвано. Крім того, вірно встановлено, що грошові кошти позивача у відповідача перебувають не безпідставно, а на підставі укладеного договору, а тому підстави для повернення коштів позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказівта до незгоди із судовими рішеннями.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2016 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто" про витребування безпідставно набутих коштів, відшкодування моральної шкоди залишити без змін.