розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Ставищенського району Київської області до ОСОБА_3, Головного управління Держземагенства України у Київській області, треті особи: відділ Держземагенства України у Ставищенському районі Київської області, Реєстраційна служба Ставищенського районного управління юстиції у Київській області, Ставищенська селищна рада Ставищенського району Київської області, про визнання недійсним та скасування наказів Головного управління Держземагенства України у Київській області, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Ставищенського районного управління юстиції в Київській області про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, за касаційною скаргою Ставищенської селищної ради Ставищенського району Київської області на рішення апеляційного суду Київської області від 8 жовтня 2015 року,

У травні 2015 року прокурор Ставищенського району Київської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Головного управління Держземагенства України у Київській області про визнання недійсним та скасування наказів Головного управління Держземагенства України у Київській області, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби

Ставищенського районного управління юстиції в Київській області про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, посилаючись на те, що прокуратурою Ставищенського району було встановлено порушення чинного земельного законодавства під час відведення відповідачу

ОСОБА_3 земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Ставищенського району Київської області, зокрема, у поданому ОСОБА_3 клопотанні про надання дозволу на розробку документації із землеустрою не обґрунтовано розміри вищевказаних земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку, необхідність отримання таких великих площ земельних ділянок, не зазначено при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства. Крім того, встановлено, що

ОСОБА_3 не має можливості займатися фермерським господарством, так як у останнього відсутня сільськогосподарська техніка та інші засоби для обробітку земель, що підтверджується листом Державної інспекції сільського господарства в Київській області. Крім того, ОСОБА_3 не обліковується як фізична особа-підприємець. Надані в оренду відповідачу земельні ділянки розташовані не єдиним масивом та на значній відстані одна від одної, що у свою чергу унеможливлює їх раціональне використання. Вказані обставини підтверджуються картографічними матеріалами місць розташування земель та є грубими порушенням вимог ч. 7 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство".

Також позивач посилається на те, що правовою підставою для укладення спірних договорів оренди є накази Головного управління Держземагентства у Київській області, які прийнято з порушенням вимог земельного законодавства. Договори оренди землі, які зареєстровані Реєстраційною службою Ставищенського районного управління юстиції Київської області, укладені всупереч законодавчо встановленій процедурі набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства, у зв'язку із чим просив позов задовольнити у повному обсязі й визнати незаконними та скасувати: накази Головного управління Держемагенства України у Київській області від 1 жовтня 2014 року № 6254/15-4, № 6251/15-14, № 6252/15-14, № 6255/15-14, № 6258/15-14, якими надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, що розташовані на території Ставищенської селищної ради Ставищенського району Київської області з цільовим призначенням - для фермерського господарства, накази Головного управління Держземагенства України у Київській області від 23 жовтня 2014 року № 10-8199/15-14-сг, № 10-8202/15-14-сг, № 10-8205/15-14-сг, № 10-8197/15-14-сг, № 10-8201/15-14-сг, якими затверджено проекти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_3 строком на 49 років, а також визнати недійсними укладені 4 листопада 2014 року між Головним управлінням Держземагенства України в Київській області та ОСОБА_3 договори оренди виділених земельних ділянок та їх державну реєстрацію.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 1 липня 2015 року позов прокурора Ставищенського району Київської області задоволено.

Визнано недійсними та скасовано накази Головного управління Держземагенства України у Київській області від 1 жовтня 2014 року № 6254/15-4, № 6251/15-14, № 6252/15-14, № 6255/15-14, № 6258/15-14, якими надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 9,3900 га, 15,0900 га, 15,0300 га,

13,3900 га, 6,8000 га, які розташовані на території Ставищенської селищної ради Ставищенського району Київської області.

Визнано недійсними та скасовано накази Головного управління Держемагенства України у Київській області від 23 жовтня 2014 року № 10-8199/15-14-сг, № 10-8202/15-14-сг, № 10-8205/15-14-сг, № 10-8197/15-14-сг, № 10-8201/15-14-сг, якими затверджено проекти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_3, які розташовані на території Ставищенської селищної ради Ставищенського району Київської області, загальною вартістю 1 271 567 грн 49 коп.

Визнано недійсними п'ять договорів оренди, укладені 4 листопада 2014 року між Головним управлінням Держземагенства України в Київській області та ОСОБА_3, та скасовано їх державну реєстрацію.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 8 жовтня 2015 року рішення Ставищенського районного суду Київської області від 1 липня 2015 року скасовано, у задоволенні позову прокурора Ставищенського району Київської області відмовлено.

У касаційній скарзі Ставищенська селищна рада Ставищенського району Київської області просить рішення апеляційного суду Київської області від 8 жовтня 2015 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення Ставищенського районного суду Київської області від 1 липня 2015 року, що було помилково скасовано.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що надання спірних земельних ділянок в оренду ОСОБА_3 відбулося з порушенням чинного законодавства, оскільки відповідач не звертався до відповідної державної районної адміністрації з відповідною заявою про отримання в користування цих земельних ділянок, у своїх клопотаннях не обґрунтовував розміри земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку, отримав спірні земельні ділянки не єдиним масивом, він не має можливості займатися фермерським господарством, так як у нього відсутня сільськогосподарська техніка. Також суд зазначав, що оспорювані договори оренди укладені всупереч встановленій процедурі набуття права оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства без прийняття рішення відповідним органом виконавчої влади та без проведення земельних торгів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт порушення інтересів держави унаслідок передачі відповідачу в оренду спірних земельних ділянок, оскільки вони й надалі перебувають у державній власності, а ОСОБА_3 вони лише передані у строкове платне користування. Крім того, апеляційний суд зазначив про недоведеність факту порушення вимог закону при отриманні ОСОБА_3 у користування спірних земельних ділянок.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Судами встановлено, що наказами Головного управління Держземагентства у Київській області від 1 жовтня 2014 року № 6254/15-14, № 6251/15-14, № 6252/15-14, № 6255/15-14, № 6258/15-14 надано дозвіл відповідачу ОСОБА_3 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, які розташовані на території Ставищенської селищної ради Ставищенського району Київської області, орієнтованим розміром 9,3900 га, 15,0900 га, 15,0300 га, 13,3900 га, 6,8000 га відповідно, із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташовані на території Ставищенської селищної ради Ставищенського району Київської області. Наказами Головного управління Держземагентства України у Київській області від 23 жовтня 2014 року № 10-8199/15-14-сг, № 10-8202/15-14-сг, № 10-8205/15-14-сг, № 10-8197/15-14-сг, № 10-8201/15-14-сг затверджено проекти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства відповідачу ОСОБА_3 на території Ставищенської селищної ради Ставищенського району та надано в оренду строком на 49 років наступні земельні ділянки: площею 6,7445 га, кадастровий номер НОМЕР_1; площею 13,3874 га, кадастровий номер НОМЕР_2; площею 15,0296 га, кадастровий номер НОМЕР_3; площею 15,0346 га, кадастровий номер НОМЕР_4; площею 9,4166 га, кадастровий номер НОМЕР_5.

На підставі вказаних наказів між Головним управлінням Держземагентства України у Київській області в особі начальника відділу Держземагентства України у Ставищенському районі ОСОБА_4 із фізичною особою - відповідачем ОСОБА_3 4 листопада 2014 року укладено договори оренди земельних ділянок, і у п. 5 кожного із цих договорів оренди визначено вартість земельних ділянок залежно від їх площі.

Вказані договори оренди землі зареєстровані у Реєстраційній службі Ставищенського районного управління юстиції Київської області 27 листопада 2014 року.

Разом з тим ОСОБА_3 із заявами про отримання (придбання) у власність або оренду земельних ділянок державної власності з метою ведення фермерського господарства до Ставищенської районної державної адміністрації та Ставищенської селищної ради не звертався. Державним реєстратором юридичних та фізичних осіб - підприємців Ставищенського районного управління юстиції реєстрація селянських фермерських господарств, засновником яких є ОСОБА_3, упродовж 2013 - 2015 років не проводилась.

Крім того, ОСОБА_3 не має можливості займатися фермерським господарством, так як в останнього відсутня сільськогосподарська техніка та інші засоби для обробітку земель, що підтверджується листом державного інспектора відділу технічного нагляду Державної інспекції сільського господарства в Київській області.

Спірні земельні ділянки надані відповідачу в оренду не єдиним масивом.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється ЗК України (2768-14) та Законом України "Про фермерське господарство" (973-15) (далі - Закон).

Зокрема, ч. 1 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом частини 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч. 3 ст. 123 ЗК України).

За правилами ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

При цьому у ч. 2 вказаної статті визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу. Водночас у ч. 3 даної статті зазначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Спеціальним законом, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України є Закон України "Про фермерське господарство" (973-15) (далі - Закон).

Частинами 1, 2 ст. 1 Закону передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Закону відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , ЗК України (2768-14) , Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

При вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства відповідно до ст. 7 Закону як спеціального по відношенню до ст. 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом ст. ст. 1, 7, 8 Закону заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених ч. 1 ст. 7 цього Закону умов і обставин.

У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі передання на розгляд суду

спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 3 лютого 2016 року у справі № 6-2902цс15.

Крім того, згідно із ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України (2768-14) , або за результатами аукціону.

Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Тобто, наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання її в оренду чинним законодавством визначається в якості обов'язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки передбачені, зокрема, ст. ст. 20, 33, 36-1 Закону України "Про прокуратуру", ч. ч. 1, 2 ст. 45 ЦПК, відповідно до яких прокурор може звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб,

або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах;

прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 (v003p710-99) під представництвом прокуратурою України інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що прокурор не мав права на позов, оскільки не доведено порушення інтересів держави, не звернув уваги на те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, представляє інтереси держави, не прийняв рішення відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства, яке має прийматись відповідно до позову, поданого особою, яка не мала права на його пред'явлення (ч. 7 ст. 119, п. 8 ч. 1 ст. 207, ст. 310 ЦПК України).

Крім того, апеляційний суд ухвалив рішення із суперечливими висновками. Так, зазначивши, що прокурор не має права на позов у зв'язку з тим, що інтереси держави не порушені, тобто є неналежним позивачем, одночасно з цим зазначив про те, що прокурор позов не довів, тобто виходив із того, що прокурор є належним позивачем.

Обґрунтовуючи заперечення проти апеляційної скарги, прокурор посилався на те, що ст. ст. 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок звернення до відповідної районної державної адміністрації із заявою, яка має містити бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, з додаванням документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, проте відповідач ці вимоги закону не виконав, й кількість земельних ділянок різної площі не зазначив, сільгосптехніки для особистого обробітку таких значних площ землі не має, земельні ділянки, надані в оренду, не мають спільних суміжних меж.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін, наданих як на підтвердження, так і на заперечення позову, належним чином не перевірив, фактичних обставинсправи не встановив, не навів у судовому рішенні мотивів відхилення зазначених вище доводів.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд не врахував положення ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 123 ЗК України та ч. ч. 1, 2, 7 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство"; не взяв до уваги те, що звертаючись із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, посилаючись при цьому на ст. 123 ЗК України, ОСОБА_3 не зазначив, що він є фермером та не надав доказів про те, що він є засновником, співзасновником чи членом фермерського господарства, тобто подав заяву як фізична особа та отримав земельні ділянки в оренду поза конкурсом без належної підстави (т. 1 а. с. 18, 22, 42), у заяві також не вказав кількість земельних ділянок різної площі, та те, що такі ділянки не мають спільних суміжних меж; суд також залишив поза увагою те, що ОСОБА_3 не має сільськогосподарської техніки для особистого обробітку значних площ землі, наданих йому в оренду.

Отже, висновки апеляційного суду про необґрунтованість позову є передчасними і всупереч ч. 4 ст. 60 ЦПК України ґрунтується на припущеннях.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду слід усунути наведені вище порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору, та ухвалити рішення згідно з вимогами закону, взявши при цьому до уваги обов'язкові до застосування (ст. 360-7 ЦПК України) правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові № 6-2902 цс 15 від 3 лютого 2016 року.

Ураховуючи, що фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу скаргою Ставищенської селищної ради Ставищенського району Київської області задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 8 жовтня 2015 року скасувати.

Справу за позовом прокурора Ставищенського району Київської області до ОСОБА_3, Головного управління Держземагенства України у Київській області, треті особи: відділ Держеземагенства України у Ставищенському районі Київської області, Реєстраційна служба Ставищенського районного управління юстиції у Київській області, Ставищенська селищна рада Ставищенського району Київської області, про визнання недійсним та скасування наказів Головного управління Держземагенства України у Київській області, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Ставищенського районного управління юстиції в Київській області про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.