розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2015 року,

У вересні 2011 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним вище позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 06 грудня 2006 року між ним та ОСОБА_6 було укладено договір № 2006-334, за яким останній отримав кредит у розмірі 600 000 доларів США зі сплатою за користування кредитом у розмірі 16 % на рік, з кінцевим терміном повернення 06 грудня 2011 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 06 грудня 2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_7 було укладено договір поруки, за яким остання поручилася за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

Також 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та Публічним акціонерним товариством "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк") укладено договір поруки, за яким ПАТ "Акцент-Банк" поручилося перед кредитором за виконання божниками, зокрема ОСОБА_6 за кредитним договором від 06 грудня 2006 року № 2006-334, своїх зобов'язань у розмірі 200 грн.

Проте ОСОБА_6 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість станом на 18 серпня 2011 року у розмірі 75 932,38 доларів США (41 265,64 доларів США - заборгованість за кредитом, 23 497,34 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 11 169,40 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором), а тому позивач просив стягнути на його користь з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 кредитну заборгованість у розмірі 75 732,38 доларів США та витрати на правову допомогу у розмірі 1 950 грн, а також стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та ПАТ "Акцент-Банк" солідарно 200 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2015 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2015 року скасовано.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" з ОСОБА_9 заборгованість по кредитному договору № 2006-334 від 06.12.2006 року станом на 18.08.2011 року у розмірі 200 грн та 75 732,38 доларів США, що складає 1 715 338,41 грн за курсом НБУ на час ухвалення рішення, з яких 41 065,64 доларів США - заборгованість за кредитом, 23 497,34 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 11 169,40 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" з ОСОБА_9 судовий збір у розмірі 3 527 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.

Провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2015 року в частині стягнення боргу з неї та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів отримання ОСОБА_6 будь-яких коштів за кредитним договором від 06 грудня 2006 року № 2006-334, направлення боржнику повідомлення про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором і направлення на адресу поручителів вимоги щодо погашення заборгованості за кредитним договором.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що заява ОСОБА_6 від 07 грудня 2006 року з його особистим підписом, а також виписка банку про часткове погашення ним кредитної заборгованості, свідчить про отримання ним у позивача кредиту у розмірі 60 000 доларів США, що також встановлено заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2014 року, яке набрало законної сили.

Закриваючи провадження у частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк" на підставі ст. ст. 205, 310 ЦПК України, апеляційний суд виходив з того, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Також колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що порука ОСОБА_7 не припинена, оскільки з позовом до суду банк звернувся у вересні 2011 року, тобто до закінчення встановленого кредитним договором терміну повернення кредиту (06 грудня 2011 року).

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 06 грудня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 було укладено договір № 2006-334, за яким останній отримав кредит у розмірі 600 000 доларів США зі сплатою за користування кредитом у розмірі 16 % на рік, з кінцевим терміном повернення 06 грудня 2011 року.

На забезпечення виконання вимог за кредитним договором 06 грудня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_7 було укладено договір поруки, за яким остання поручилася за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

Також 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк" укладено договір поруки, за яким ПАТ "Акцент-Банк" поручилося перед кредитором за виконання божниками, зокрема ОСОБА_6 за кредитним договором від 06 грудня 2006 року № 2006-334, своїх зобов'язань у розмірі 200 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15.

Апеляційний суд вищевикладеного не врахував, не звернув уваги на те, що останній платіж боржником було вчинено у липні 2009 року, та дійшов передчасного висновку про незастосування до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 559 ЦК України з урахуванням тієї обставини, що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (кредитним договором передбачено погашення кредиту періодичними платежами) не пред'явив вимоги до поручителя.

Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені апеляційним судом, то рішення цього суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.