Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Кузнєцова В.О. розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2016 року,-

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договорами позики. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 01 червня 2013 року надав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі 142 820 грн, 01 грудня 2013 року надав грошові кошти в розмірі 98 785 дол. США та 20 грудня 2014 року - 24 000 дол. США.

Відповідно до складених відповідачем боргових розписок, терміном до якого ОСОБА_5 зобов'язався повернути грошові кошти вказано 30 квітня 2014 року.

В зазначений строк відповідач кошти не повернув та під будь-яким приводом ухиляється від виконання свого грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути борг на його користь у розмірі 2 722 041,71 грн; 3 % річних від суми боргу за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 88 466,35 грн; суми інфляційний витрат від простроченої суми заборгованості в розмірі 1 657 877,87 грн та моральну шкоду у розмірі - 50 000 грн.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2016 року,позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг у розмірі 2 217 887,00 грн; суму трьох процентів річних в розмірі 77 668,17 грн; суму інфляційних витрат в розмірі 90 622,64 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2015 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволенні позовних вимог, ухвалу суду апеляційної інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог заявником не оскаржується, а тому судом касаційної інстанції не перевіряється.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків місцевого та апеляційного судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Судами встановлено, що відповідно до розписки від 01 червня 2013 року ОСОБА_5 взяв у борг в ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 142 820 грн з терміном повернення до 30 квітня 2014 року.

Відповідно до розписки від 01 грудня 2013 року ОСОБА_5 взяв у борг в ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 98 785 дол. США з терміном повернення до 30 квітня 2014 року.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімум доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що, оскільки відповідач своє зобов'язання не виконав і борг не повернув, то на користь позивача із ОСОБА_5 підлягає стягненню борг за борговою розпискою від 01 червня 2013 року у сумі 142 820,00 грн, а також у відповідності до ст. 625, 1050 ЦК України - 3 % річних за період з 01 травня 2014 року по 01 липня 2015 року у розмірі 5 012,40 грн та інфляційні втрати у розмірі - 90 622,64 грн. Крім того, суди правильно дійшли висновку про те, що на користь позивача із ОСОБА_5 підлягає стягненню борг за борговою розпискою від 01 грудня 2013 року у сумі 98 785 дол. США, що у перерахунку на гривні складає 2 075 067,00 грн, згідно офіційного курсу гривні до долара США встановленого Національним Банком України станом на 04 червня 2015 року та 3 % річних за період з 01 травня 2014 року по 01 липня 2015 року у розмірі 72 655,77 грн.

Доводи касаційної скарги були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.