розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної під час виконання трудових обов'язків, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" на рішення Богуславського районного суду Київської області від 18 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2015 року,

У листопаді 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" (далі - ТОВ "Орлан-Транс-Груп") звернулось до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_3 працював у ТОВ "Орлан-Транс-Груп" на посаді водія автотранспортних засобів. Виконуючи свої трудові обов'язки, відповідач часто перебував у службових відрядженнях у межах України, а також за кордоном, у зв'язку з чим йому були видані пластикові картки, призначені для заправки дизельним пальним транспортних засобів. Після повернення відповідача із чергових рейсів, неодноразово було виявлено, що ним здійснена перевитрата пального, внаслідок чого підприємству були нанесені збитки на загальну суму 15 092,96 грн.

З огляду на викладене, ТОВ "Орлан-Транс-Груп" просило стягнути з відповідача 15 092,96 грн. завданих підприємству збитків.

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 18 червня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "Орлан-Транс-Груп" 7 790,08 грн. матеріальної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2015 року, рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Орлан-Транс-Груп", мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ТОВ "Орлан-Транс-Груп", як роботодавець не довід підстав матеріальної відповідальності відповідача, факту порушення працівником трудових обов'язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинного зв'язку між порушенням та завданою шкодою, а також вини працівника.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 було прийнято на роботу в ТОВ "Орлан-Транс-Груп" водієм автотранспортних засобів для перевезення вантажів у міжміському, міжобласному та міжнародному сполученні на вантажні автомобілі всіх марок з повною індивідуальною матеріальною відповідальністю з 21 жовтня 2013 року.

Наказом від 27 червня 2014 року відповідача було звільнено згідно з п. 4. ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до п. 6 ст. 134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках коли відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків.

Апеляційним судом вірно встановлено, що згідно з переліком посад і робіт, котрі заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на схов, обробку, продаж, відпуск, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 3447/24, посада водія автотранспортних засобів не входить до списку таких професій.

Разом з тим, відповідно до роз'яснень, викладених у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" (v0014700-92) , матеріальна відповідальність в повному розмірі на підставі п. 6 ст. 134 КЗпП України покладається на працівника у випадках, передбачених окремими законодавчими актами. За чинним законодавством така відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну перевитратою пального на автомобільному транспорті.

Так, відповідно до підпункту "в" п. 14 Постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР "Про підвищення ефективності використання автотранспортних засобів у народному господарстві, посилення боротьби з приписками при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та забезпечення цілості паливно-мастильних матеріалів" від 05 серпня 1983 року № 759, яка є чинною, за перевитрату палива понад затверджених норм з вини працівників автомобільного транспорту з них утримується 100 відсотків вартості перевитраченого автомобільного палива.

Згідно з п. 6.7 Інструкції з обліку надходження і витрачання пально-мастильних матеріалів і єдиних талонів на відпуск нафтопродуктів на підприємствах, в організаціях, колгоспах і радгоспах, затвердженої Державним комітетом СРСР по забезпеченню нафтопродуктами 03 лютого 1984 року № 01/21-8-72 (v8-72400-84) , яка є чинною, на підставі прийнятого керівником підприємства рішення вартість перевитраченого палива понад затверджені норм, підлягає стягненню з водіїв транспортних засобів.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3, керуючи вантажним автомобілем за маршрутом по Україні згідно подорожнього листа № 375518 від 27 листопада 2013 року, під час перевезення допустив перевитрату пального в об'ємі 148 літрів на загальну суму 1 429,76 грн.

Під час виконання перевезення на вантажному автомобілі ОСОБА_3, рухаючись за маршрутом Україна-Казахстан-Україна згідно подорожнього листа № 325131 від 16 грудня 2013 року, допустив перевитрату пального в об'ємі 416 літрів на загальну суму 4 240,16 грн.

Під час виконання перевезення на вантажному автомобілі ОСОБА_3, рухаючись за маршрутом Україна-Німеччина-Україна згідно подорожнього листа № 348716 від 18 січня 2014 року, допустив перевитрату пального в об'ємі 754 літри на загальну суму 8 471,54 грн.

Як зазначив позивач у позовній заяві, відповідачем було порушено норми наказу № 19 від 14 лютого 2011 року "Про дотримання правил заправки дизельним пальним при виконання транспортного завдання", де вказано, що при вході на територію України з території Польщі кількість палива в паливних баках не повинні перевищувати 50 літрів, однак, при заїзді автомобіля 30 січня 2014 року на територію України у паливних баках згідно подорожнього листа знаходилося 264 літри, що завдало підприємству збитків у вигляді різниці вартості палива на загальну суму 951,50 грн.

У заяві про скасування заочного рішення відповідачем було зазначено, що причинами перевитрат пального був технічний стан вантажних автомобілів та неналежні дорожні умови, однак на підтвердження своїх доводів доказів до матеріалів справи не надав.

Зазначаючи, що позивач не довів наявність вини відповідача у завданні підприємству збитків, суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки подорожнім листам (роздруківкам, звітам), де зазначено кількість понад норм витраченого пального, під яким стоїть підпис відповідача у графі "з результатами звіту згоден" (а. с. 9-15).

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що позивач не довів підстав матеріальної відповідальності відповідача.

Крім цього, суду апеляційної інстанції необхідно перевірити висновки місцевого суду про наявність правових підстав для застосування ч. 2 ст. 137 КЗпП України, оскільки вказана норма застосовується за виняткових обставин, які мають бути доведені належними та допустимими доказами, проте, такі в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як роз'яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" від 29 грудня 1992 року № 14 (v0014700-92) , судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року № 6-1654цс15, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно ч. 6 ст. 70 ЦПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншим відповідним засобами зв'язку.

Як убачається з конверту, який міститься в матеріалах справи, позовна заява була подана 20 листопада 2014 року.

За таких обставин висновки апеляційного суду, що позивач звернувся до суду за захистом свого права в частині стягнення матеріальної шкоди з відповідача, посилаючись як на підставу вимог на подорожній лист № 375518 від 27 листопада 2013 року, подорожній лист № 325131 від 16 грудня 2013 року, пропустив строк, встановлений ч. 3 ст. 233 КЗпП України, є помилковими.

Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 213, 214, 303, 304 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернув, не дослідив усіх доказів, які містяться у матеріалах справи та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволені позову.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, ухвалене апеляційним судом рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Разом з тим, у мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, апеляційному суду при новому розгляді необхідно надати належну оцінку доводам відповідача, викладеним у запереченнях на позов (а.с. 56 - 57), про те, що причиною перевитрати дизельного пального був технічний стан автопоїздів та неналежні дорожні умови, що підтверджується записами на тахограмі руху, а забезпечити наявність пального в паливних баках у кількості меншій ніж 50 літрів при заїзді на територію України з Польщі не було можливості з технічних причин.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.